У моєму Сокільці буде музей. Допоможімо йому, друзі...
Мій Сокілець – воістино унікальне село. Це не лише дивовижний куточок не зіпсованої цивілізацією подільської природи, а й низка маловивчених історичних пам'яток. Два давньоруських городища і два могильники (один курганний, інший – підплитові поховання, на 80% досліджений), скіфські поселення та поховання, трипільські, стоянка кам'яного віку... Тут археологічні шари – такий собі торт-наполеон, шукаєш одне, а натрапляєш на інше... Тут купа легенд про заховані скарби, про велетнів, які колись тут жили, про привидів, яких, мабуть, тільки, найменші сокільчани не "виділи"...
Тут завжди жили добрі, щирі й порядні люди, на долю яких випало чимало життєвих випробувань. І от сьогодні ентузіасти хочуть створити музей.
Якби я був багачем, я б давно допоміг це зробити. Але я – письменник без сталого місця роботи і батько неповнолітніх синів, тому навряд чи зможу багато нашкребти. Але дуже хочу, дуже-дуже, щоб такий музей відкрився. Тому й звертаюся до вас, друзі, – допоможіть. Там не йдеться про карколомні суми, а всього про 5-7 тисяч гривень – на експозиційні меблі. Це маленька інвестиція в майбутнє і зайве свідчення того, що ми вміємо бути згуртованими.
Можливо, серед читачів цього блогу є люди, які народилися в тих краях, можливо є і власне соколецькі небідні люди. Кошти можна надіслати просто на адресу села: Хмельницька обл. Дунаєвецький р-н, с. Сокілець, Матвіїшиній Людмилі Ярославівні, або зв'язатися зі мною за тел. 067 538 90 41 і я надам номер картки, куди можна буде їх перекинути.
До речі, у нас у Сокільці досі дуже гарно відзначають свято Івана Купала. Цього року буду там і спробую нафотографувати.
А нижче фото нашого старого цвинтаря – там спочиває багато поколінь сокільчан. І всі мої предки також...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
