Фінти пана Брехунівського-2
Виходить у Львові 2-тисячним накладом далекий від літературного життя часопис соціального захисту "Зерна істини" (редактор Олег Ганущак). Серед нашого брата-письменника про нього ніхто й не знав би, коли б він раптом не кинувся на захист НСПУ та її очільника В.Яворівського. А захищати є від кого – від тих, через кого СПІЛКА МОЖЕ СТАТИ БОМЖЕМ. Саме ці слова тривожно протрембітали "Зерна істина" на першій сторінці свого листопадового випуску й тут же пояснили, звідки йде загроза. Вона – від претендента на посаду голови Спілки В.Баранова (далі – довільна цитата з виступу Баранова на недавньому письменницькому з'їзді). Природно, всі чотири сторінки "незалежного часопису" віддано під могутні залпи на адресу головного ворога Спілки.
Охочих піднести запалений трут до гарматної порохівниці назбиралося чимало. Аж з Америки бабахнув по "відщепенцю" добродій С.Караванський, чий матеріал має підзаголовок "Відповідь Вікторові Баранову на його спробу продати письменницький будинок у Києві на Банковій, 2". Отже, заокеанського дописувача, кимось добряче "поінформованого" (бо на з'їзді його не було ні видно, ні чути), треба розуміти так, що Баранов уже встиг здійснити злочинну спробу продати владі штаб-квартиру НСПУ, але щось стало на перешкоді. І якби не грізний окрик через штормову Атлантику – уже б Спілка опинилася десь у підвалі на далекій столичній околиці.
Наше вам з китичкою, добродію Караванський! Як мовиться в народі – чув дзвін, та не знає, де він. Одначе все в дусі "доброї" діяспорянської традиції – сидіти в багатих Штатах і по-менторському повчати українців, як їм коло Дніпра будувати "вільну" Україну.
До пана Святослава підпрягається киянин С.Цушко, але цей не тільки лає опального претендента на булаву, а й щедро ділиться з читачами "Зерен істини" ну дуже вже цікавими міркуваннями щодо того, як поліпшити роботу Спілки. Наприклад: "модернізувати, розширити функціональні можливості сайту НСПУ", "залучати до спілчанського життя молодь", "підтримувати активний творчий зв'язок столиці з письменниками регіонів" (не плутати з регіоналами! – авт.), "звернути увагу на пожвавлення літературної критики", "разом з Українським радіо розробити творчі проекти", "наскільки можливо – захистити чатача від навали графоманських видань" і таке інше. Що в цих думках вражає аж до захопливої "знігваляльності" – це те, що вони дуже глибокі, надзвичайно мудрі й дивовижно свіжі та оригінальні. Так ніхто не казав! Через тисячу літ лиш приходить подібне казання. Слава і хвала, хвала і слава!
Проте й це ще не всі одкровення від добродія Цушка. Для унаочнення власних тез він подає згусток мислі у вигляді байки: вона варта бути наведеною повністю.
У ліcі лева вибирали.
Старий давно усім набрид.
Скрізь невдоволено бурчали:
"Коли вже дінеться десь дід!"
У лісі лева вибирали.
А кандидатами були
гієни, лиси та шакали,
самозакохані осли.
І мовив олень благородний:
"Мені не гріє душу жодний -
всяк – дай лиш волю – загризе".
Його слова переконали,
і мером лісовим обрали...
напівпридурка шимпанзе.
Байка, як казав Леонід Данилович, "тошонада" (пишеться разом). А що проектується на з'їздівську ситуацію, то потребує персоніфікації. Отже: на посаду голови НСПУ кандидатами були висунуті (окрім чинного "лева") В.Шкляр, М.Слабошпицький, Любов Голота, В.Баранов, В.Шовкошитний, Л.Талалай, М.Шевченко. Чи не зволив би творчий нащадок Езопа "розписати" за кожним із них перелічену звірину? І чому б не ввести в контекст байки на тлі наведеного списку історичну для цього жанру постать барана? – тоді читачеві бодай в одній "номінації" щось би розвиднілось. Ай-я-яй, пане Цушко, "нєдоработочка" вийшла!
А свої розмисли байкар увінчує майже розпачливим зойком: "Чому 159 голосів мають вирішувати долю майже двох тисяч письменників?" Справді: чому?! І де взялися ті 159? Якщо це натяк на здобуті В.Барановим голоси, то їх у довідці головного "Підрахуя" А.Гая (він сам себе на з'їзді так обізвав) виявилося 156. А якщо добродієві Цушку цього мало, то, як присутній на двох попередніх з'їздах, нехай пригадає, скільки набрав у 2001-му В.Яворівський: аж 88 проти 66 Драчевих. Одначе тоді лементу ніхто не здіймав, бо обирали "справжнього лева", а не "напівпридурка шимпанзе".
Такі ж провали в пам'яті демонструє і П.Засенко, пропонуючи "без надриву таке: залишити Володимира Яворівського ще на рік і згодом без перепалок віддати віжки претендентові. Це не суперечить Статутові Спілки. Колись Загребельний так передавав крісло Мушкетикові".
Розпитайте старожилів Спілки – не було такого! На пам'ятному післячорнобильському з'їзді 1986 року Павло Архипович склав повноваження без будь-якого "перехідного періоду", а на його місце повноправно був обраний Юрій Михайлович. У такому разі автор "Роксолани" полюбляв казати: "Маразм, склероз і понос". Та й хочеться дізнатися в пана Засенка: а балотуватися на третій термін після двох підряд – це суперечить спілчанському Статутові, чи ні? Чи й з елементарною арифметикою в нього те саме, що і з передачею крісла від Загребельного до Мушкетика? І ще одне запитання: чому саме на рік пропонується залишити на посаді "чинного лева"? Може, для того, щоб через дванадцять місяців "віжки претендентові" передати не тільки "без перепалок", а й без слідів фіктивних документів, за якими Спілку позбавлено добрячої частини власності?
Ще один адвокат інтересів письменницької громади – одеський кошовий Г.Щипківський. Його аргументація проста, як земля в колгоспі, й доказова, наче матюк бригадира на адресу їздового. Цей стелиться дрібним бісером: "У репліці Яворівського до зали: "Не верещіть, вас все одно менше", – Сергій Пантюк побачив хамство, хоч голова мав на увазі декількох крикунів, які напинали горло з усіх сил, аби на них звернули увагу".
Пан Щипківський хоч знає, "такого письменника" як Пантюк, і це вже неабиякий прогрес. Бо голова НСПУ в розмові з Романом Скрипіним на радіо "Свобода" заявив таке: "Я такого письменника не знаю". Приємно, коли багато років прагнеш щось змінити, навіть вряди-годи велелюдні фестивалі у приміщенні Спілки проводиш, а тебе "не знають"! Але це між іншим. Головне тут інше. Уявімо ситуацію, що член Правління НСПУ Ге Щипківський на його засіданні просить слова раз, і вдруге, і втретє – а його послідовно ігнорують і до трибуни не допускають. Що лишається робити Ге Щипківському? Запротестувати голосом з місця. А йому керівництво й каже – так інтелігентно й толерантно, як належить "цвітові й совісті нації": "Ось не верещіть, вас тут все одно менше!" То це буде хамство, досточтимий сину "перлини біля моря", чи елемент "демократизаторства" по-яворівському?
Далі. "Панове! – пише про перший етап з'їзду гнівний одесит. – Якщо вам не вдалося захопити Спілку з кавалерійського наскоку, то ваша проблема. Червона орда в 1920 році вже без бінокля розглядала варшавські костели, але забракувало (саме так у Ге Щипківського – авт.) сил взяти столицю".
Одразу видно: дописувачі часопису соціального захисту народного депутата – люди не тільки рафіновано-інтелігентні, а й наділені даром образного, художнього мислення. У пана Цушка кандидати на голову Спілки – гієни, лиси, шакали, самозакохані осли, напівпридурки. У Ге Щипківського – "червона орда". Ще раніше, у травні 2009-го, палка апологетка тодішніх спілчанських порядків з Галичини (де вона нині?!) запропонувала термін "сатанинські сили". Ось вам історичний шлях НСПУ за останні десять років! Тепер будь-який спілчанин, чия думка не збігається з ідеологією яворівського каганату, автоматично стає... (читайте епітети від Цушка, Щипківського, та й самого Яворівського). Як мовила в одеському трамваї літня жінка – "И как вы этим ротом будете кушать!"
"Лісові духи Пущі-Озерної не сприяють письменникам", – розмірковує про з'їзд Леся Степовичка (от цікаво: і як їм усім вдалося зібратися докупоньки в редакції львівського соціально-захисного часопису?!). Опустимо її містифікації щодо протистояння "претендентів на папаху" (чого вартий пасаж про засідання Ради НСПУ у 2009 році: тут перебрехано й дату засідання, й заключне слово В.Баранова, і факт розпиття ним наступного ж дня мирової чарки з "Володьою"...). Візьмімо відповідь "нєістової січеславки" на одне із запитань інтерв'юера. Отже...
В.Р.: − А чому вас повезли за місто в Пущу, а не провели з'їзд у Києві?
Л.С.: − Як пояснив директор ДУМу, готелі в столиці вельми дорогі, і дешевше було зняти (о, майстри слова і знавці рідної мови! Зняти можна шапку, а приміщення винаймають – авт.) санаторний корпус на два дні".
Свята простота! Ніхто не поцікавився, а де ж справді дешевше. Ось довідка, що її надало столичне Управління готельного господарства. Не на Хрещатику, але в центральній частині Києва одне місце на одну добу коштує 300 (триста) гривень, та ще й із сніданком. Кількість делегатів з інших міст – 227. Перемножуємо на 300 й на дві доби – виходить 136 тисяч 200 гривень.
А тепер увага! За два дні з'їзду в Пущі Спілка сплатила на рахунок санаторію 260 тисяч (!) гривень. За саме тільки проживання, харчування й "підігрів" спиртним. Декому зі "своїх", щедрі "сидори" видавалися і на дорогу. Дехто ще догулював удома кілька днів, доки не зліг у лікарню.
Для роздумів: трохи більшу суму налічував кошторис УСЬОГО попереднього з'їзду – з оплатою відряджень, проїзних квитків, транспорту, з портфелями для делегатів та іншими "накладними витратами". То навіщо було заганяти письменників у Пущу? З метою заощадження? Якби ж то! Виключно для того, щоб ублажити допущених і відмежуватися від "крикунів" (атестація Щипківського своїх товаришів по перу).
На останній сторінці листопадового числа "Зерен істини" слово бере сам "соціально захищений" часописом народний депутат. Він каже: "У мене дуже короткий коментар – проти Віктора Баранова та його оточення я не буду викидати ніяких компроматів. Це – не мій стиль".
То чим же в такому разі є весь спецвипуск газети, що його розіслано всім делегатам з'їзду?
Далі буде...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
