Головна помилка влади
Днями виступ одного з міністрів ще раз продемонстрував, чому нинішня влада приречена на поразку – за що би не бралась.
Поразка, як і розруха, починається в головах. Від того, на що налаштована людина, як вона мислить і які варіанти бачить можливими – залежать її дії. І якщо в голові від початку – комплекс меншовартості або бажання обміняти інтерес країни на свій власний, - поразка гарантована.
Міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко на зустрічі з журналістами в Брюсселі витратив час на те, аби пояснити, у яких сферах "Україні без Росії не обійтися".
Очевидно, це і було повідомлення, яке міністр транслював Європі від свого політичного керівництва. І від того, що нинішня українська влада налаштована на плачі і самоприниження – сумно. Таких у світі зневажають – насамперед ті, до кого вони намагаються підлеститись.
Практично всі українські політики у різний час заявляли про те, що вестимуть не проросійський чи прозахідний курс, а проукраїнський. Не є винятком і очільники Партії регіонів.
Але проукраїнський курс диктує іншу поведінку: пояснювати Європі не те, чому ми залежимо від Росії – а те, чому Росія залежить від нас. Причому рівно в тих самих сферах, які перерахував пан Грищенко: "в галузі ядерної енергетики, авіабудування, транспорті, в сільському господарстві" – і список можна продовжувати.
Більше того, в нинішньому світі всі країни залежать від інших. Але це – підґрунтя для співпраці, а не самообмеження чи намагання побудувати чергову тіньову схему.
Підхід, який заснований на міфі про власну меншовартість, не приведе нікуди, окрім поразки. І українська делегація на газових переговорах, думаю, добре це відчула.
У світі поважають лише ті країни, які вміють чітко визначити свій інтерес і захищати його, користуючись усіма наявними способами або створюючи нові. У тому ж газовому питанні, наприклад, існують цілком придатні до запуску напрацювання президента Ющенка.
Так, уже рік урядами (і попереднім, і нинішнім) практично нічого не робилося щодо виконання Брюссельської декларації між Україною і ЄС. Якось забулося, що ті домовленості передбачали залучення мільярдів європейських коштів для модернізації української ГТС – а відтак, вибивання козирів з рук прибічників різних "потоків" (особливо прибічників у країнах ЄС, яких Росія намагається "розкрутити" на фінансування цих "потоків").
Інший напрямок – створення Каспійсько-Чорноморсько-Балтійського енерготранзитного простору за участі країн, які видобувають енергоносії, які їх транспортують і які їх споживають. Така ініціатива краще, ніж будь-який консорціум, сприяв би оптимізації транзиту – при посиленні позицій України як основного транзитера.
Спроба задіяти ці механізми створила би відразу кілька додаткових майданчиків для гри – що при вправному їх використанні збільшує для Росії тиск щодо перегляду дискримінаційних угод 19 січня 2009 року. Саме так – наступаючи, використовуючи свої можливості – діють успішні керівники успішних країн.
Натомість нині українські делегації скрізь по світу намагаються сподобатись Росії, принижуючи себе і свою країну. Чим не можуть викликати у росіян іншої реакції, ніж зверхньої поблажливості – і бажання скористатися із слабкості такої країни.
Так що доки капітулянтського підходу не буде змінено – потуги нинішньої владної команди приречені.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
