УКРАЇНСЬКИЙ СЦЕНАРІЙ
Хто тільки не висловився з приводу прогнозів аналітиків JPMorgan з приводу сценаріїв закінчення війни в Україні.
Нагадаю: нам напророчили на 50% "грузинський" сценарій – поступове залишення сам на сам з росією і падіння до її сфери впливу. Інші сценарії – "південнокорейський", "ізраїльський" і "білоруський" приблизно поділили між собою інші 50% вірогідності.
До цього прогнозу висловлено чимало обґрунтованих претензій. Авторам закидають нерозуміння України, природи нашого спротиву, динаміки суспільства, змін, що відбулись після 2014 і 2022 років... Все це так. І дуже доречно, що цю дискусію перенесли на шпальти і західних медіа і сегментів соцмереж: чим більше позитивного знання про Україну, тим краще.
Але такі відсторонені – хай поверхові і без глибинного розуміння – погляди в можливе майбутнє насправді дуже корисні. Бо вони допомагають глянути на самих себе. Ба більше: вони дають уявлення про те, як нас бачать в світі. Які там стереотипи і очікування. І як відповідно змінювати нашу інформаційну роботу назовні і змістовну політику всередині – яка єдина здатна генерувати переконливий зміст для роботи інформаційної.
Щоб не впасти в "грузинський сценарій", треба "не стати Грузією". Чимало написано про те, що "ми не такі". Але давайте визнаємо: динаміка громадської думки – річ дуже залежна від обставиниі тривалих інформаційних впливів. Влада може тішитись показниками "довіри" – аж поки не вріжеться сходу в крижану реальність.
Бо попри всі оптимістичні заяви і патріотичні настанови, тривожні сигнали лунають. А російський бульдозер, як відомо, повзе.
1. Сам факт появи подібних прогнозів показує, як сприймають події у західному аналітичному середовищі. Саме собою це не смертельно.
Україна з часів відновлення незалежності у 1991 багато разів показувала себе "неочікуваною націю", unexpected nation словами друга України британського дослідника Ендрю Вілсона. Зрештою, ми скористались швнчом відновити незалежність у 1991, не впали у внутрішній конфлікт у 1994-96, відбили намагання встановити проросійський режим у 2004, захистили європейський вибір у 2014 і стали на український курс, а у 2022 Київ не "впав за три дні". Все – всупепеч прогнозам маститих радянологів/російськознавців.
Однак сам імідж "країни всупереч" порядком піднабрид. Хотілося б асоціюватися із чимось більш довготривалим і стратегічно присутнім. Україна за потенціалом є регіональним лідером і здатна посісти в регіоні місце на кшталт Туреччини. Але для цього треба, хоча б подібно до Туреччини, привести до ладу наші спроможності. Щоб розмови про український потенціал не звучали більше як відомий анекдот.
2. У звʼязку з цим напрошується потреба в зміні дипломатичної та інформаційної роботи за кордоном.
Оцінкою роботи є результат. Це особливо видно на зовнішньому напрямку.
Тому замість "дипломатії договорняків про сімейні фото" Єрмака має прийти підхід "дипломатичного хабу" – скоординованої роботи влади, опозиції, експертів, лідерів думок, діячів культури, журналістів... усіх, кого чують.
А замість російськомовного убожества "дом-фрідом" має бути відновлено професійне іномовлення, і наповнено змістами і зассобами донесення, які зроблять новини з України помітними, позицію України – видимою, а думку України – неможливою до ігнорування.
Досвід обох таборів у Другій світовій може підказати вдалі та невдалі інституційні рішення, а розвиток соцмереж – дати можливість донести повідомлення туди, де необхідно, і у вигляді, який "зайде".
І так, "марафон" маст дай. Ресурси знадобляться якраз для нормального іномовлення.
3. Людський фактор. Чимало критиків згаданого прогнозу JPMorgan вказують, що "західні аналітики не розуміють природи нашої стійкості".
Змушений виступити на захист колег – трохи розуміючи, як працюють тамтешні установи. Там діє принцип – "рахунок на табло". Можна справедливо пишатися стійкью незламністю – але давайте згадаємо про стан мобілізації. Ключового елементу опірності країни в війні.
Тут не треба про "рашистське іпсо" – у нас же чесна розмова. Спроби "присоромити ухилянтів" точно мають моральну силу в вустах тих, хто воює – але чи вони ефективно виконують поставлену задачу? Чи збільшують кількість рекрутів?
Мобілізація – серйозна тема, яку не раз тут обговорювали. Але питання базової підготовки, строків і умов служби, справедливого рекрутування, швидкої реакції на проблеми і захисту прав людини, інформаційного супроводу – все ще залишаються невирішеними. А спроби замінити вирішення проблем піарним "перетряхуванням" – чи то керівництва ТЦК, чи закладів МСЕК – ситуацію не покращують.
Це той випадок, коли величезну проблему треба розбити на кілька менших, вирішити їх – і стане легше й загалом. Але не вирішуються конкретні проблеми – то залишається і загальна. А бульдозер повзе, грошей на орків у ворога поки вистачає.
4. Компенсувати перевагу ворога у живій силі можна і треба застосуванням нових технологій і масовим виробництвом.
Українці здатні до творчих ефективних рішень – це визнає навіть ворог.
Але ці рішення мають підхоплюватися і масштабуватися. А замість почивати на лаврах – має вестись постійний пошук, як зашкодити ворогу і захистити своїх. Тут теж не може бути партійних симпатій та антипатій, всі ідеї і виробництва мають бути задіяні, а не відкинуті, подавлені чи рейдовані, бо повʼязані Порошенком чи будь-ким, хто не подобається владі.
Виживання країни залежить від того, щоб українська влада виходила з ефективності для країни, а не перспектив на виборах.
5. Для здійснення потрібних змін категорично не підходить нинішня система управління "5-6 менеджерів". Точніше, певне, "4-5 менеджерів" після загибелі Портнова.
Образно кажучи, всі, хто в човні, мають отримати по веслу і можливості грести саме там, де ефективно. А влада намагається з капітанського містка натомість бити веслами по голові тих, кого вважає перепоною до безроздільного і безкінечного панування. Впритул не бачачи небезпеки і сподіваючись, що "якось буде", "пронесе" і "обійдемось без Порошенка (а також генералів, мерів, підприємців, журналістів тощо) ".
Ось такі дії, до речі, які чіткі і видимі в світі, штовхають аналітиків на висновки про "грузинський сценарій". Бо це ж було вже, як модно цитують Кучму.
Найкраще спростування таким викладкам – не мантри про потужну незламність на марафоні чи через моноделегації слуг за кордоном, а через десонстрацію реальної єдності. Для цього, власне, і придумано уряд національної єдності як інститут воєнного часу в демократичній державі.
Тим більше, смерть Портнова по-своєму створює для цього шанс. Взятий в союзники проти "папєрєдніков" ватний рейдер, який ще у 2018-19 роках погрожував українським патріотам таборами та "воспітатєнимі мєропріятіямі", тепер перестав бути. З ним може – і повинне – розпачтись усе кубло корупційних звʼязків з антимайданівським, російським по суті душком.
Але саме собою не станеться. Бо надто звикли Єрмак з Зеленським до всевладдя. Зберігатимуть спрута за будь-яку ціну. А це вже створює системний виклик – по всьому ланцюжку описаних тут факторів.
Бо якість управління "4-5 менеджерів" не відповідає масштабам задач. І питання лише в тому, чи вистачить Україні ресурсів перестояти і "переупрямити" росію, коли на кожному повороті влада діє в кращому випадку "задовільно", а не "добре" чи "відмінно". Зате добре пояснює людям.
От тільки піар-картинки не зупинять дронів та орочих штурмів.
Я писав раніше, що "чуда не буде". Знищення Портнова прибрало один з елементів, який робив владу нездатною до змін.
Нині відкрилось вікно можливостей. І зміст українського сценарію насправді залежатиме аід того, наскільки українці зможуть виправити систему управління, яка дозволить краще розпоряджатися ресурсами і отримувати допомогу, що дозволить вистояти і перечекати, коли росія надірветься.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
