ВИБИТИ ЗУБИ... ЯКЩО НЕ ЛОВИТИ ҐАВ
Сьогодні у Києві день жалоби. Знову.
Черговий злочин рашистів знов перекреслив усі аргументи про "путін теж шукає миру", "повітряне перемир'я можливе" – та інші, які дико звучать для будь-якого мешканця Сум чи інших прифронтових громад, але чомусь не полишають чимало умів в Україні і світі.
Чіткий почерк: зруйновані будинки, загиблі, десятки поранених.
Цього разу росія обстрілювала столицю майже 9 годин – шахеди, балістичні й крилаті ракети. Під завалами ще лишаються люди. Вже відомо про щонайменше 23 загиблих і понад півсотні поранених; серед загиблих і поранених – діти.
Знову знесено цілий під'їзд у житловій п'ятиповерхівці. Зруйнований торговельний центр, пошкоджені офіси.
Зокрема, представництво ЄС і "Британський дім". Дуже імовірно, що не випадково: граються у символізм і намагаються залякати за підтримку України.
Президент і міністри говорять про "робимо все можливе". Сварять Китай і Угорщину.
Але після 3,5 років повномасштабної війни, і обговорення тих самих висновків після кожного обстрілу, час питати за незроблене. І вимагати зробити.
1. Удари відплати.
Найкращий спосіб припинити обстріли – нищити засоби, а також завдавати неприйнятної шкоди ворогові.
Цього разу наче є про що говорити. Уражені ще два рашистських НПЗ, пошкоджено залізничну інфраструктуру. Продовжується руйнування постачання пальним як армії вторгнення, так і півдня, а в перспективі і центру росії, експорту нафти "Дружбою" та портом Усть-Луга. Оглядачі рахують збитки рашистів...
Це однозначно добре. Але таким операціям досі бракує ефекту накопичення. Ворог встигає відремонтуватися і відновитися.
Ні, удари не марні – шкода для ворога безсумнівна, відволікання ресурсів теж значне. Але для якісного ефекту потрібна постійність. У рашистів мають бути не кілька чорних днів, а відчуття чорного провалля, в яке вони заглиблюються все дужче. Вони мають знати, що, поки триває агресія проти України, ставатиме тільки гірше. Це не перебити жодною пропагандою. Але це і потребує значно більших ресурсів.
Ми чули принаймні про три "проривних" розробки, які здатні доставити війну хоч до москви, хоч деінде на європейській частині. "Фламінго", "Довгий Нептун", "Паляниця" і загалом концепція дрон-ракети... Навіть рекламний алгоритм ФБ підтягує відомості про нові розробки дальніх дронів, ТТХ яких звучать чаруючою музикою...
Де це все? Де обіцяні Зеленським "тисячі ракет, десятки тисяч дронів"? Кошти є. І українські (особливо якщо тирити поменше), і партнерські. Виробництва давно можна було би розгорнути – або в захищених локаціях, або у партнерів поблизу нашого кордону. Було б уміння.
Нема? У кого саме? Чому він/вона досі на посаді? Чому запити про це ігноруються, а українцям підсовують чергові шоу і провокують ср... дискусії на штучні теми?
2. Захист неба.
Це у продовження запитань про ракети і дальні дрони.
Не бракує бравурних повідомлень про "дрони-перехоплювачі", "масові ракети", лазерні та інші новітні системи. Але вони здебільшого повідомленнями і лишаються.
Натомість навіть вогневі групи, які як "засіб останньої надії" боряться із шахедами, скаржаться на брак людей і озброєння. Засоби радіоелектронної боротьби та протидії технічним розвідкам постачаються "пізно і мало". Проривні розробки, як-от проект "Ай-Петрі", ігноруються – бо ж за ними стоїть Порошенко, а ОПа велить не мати з ним справ.
Дрібʼязкове політиканство ОПи і розквітлі корупційні схеми не дозволяють адекватно і швидко посилювати систему ППО – і тому рашисти, з усім їхнім бардаком, але продовжують вбивати, нарощуючи кількість в якість ракет, дронів і відповідно – влучань і жертв.
Відповідними викладками переповнені соцмережі – але ОПі байдуже. Що має статися, щоб ставлення змінилося? Чекають влучення у Банкову?
3. Цивільний захист. Укриття.
У червні 2023 року, після скандалу із загибеллю сімʼї на порозі зачиненого бомбосховища, "Європейська Солідарність" подала законопроект 9358 – щодо окремої програми для будівництва укриттів, сховищ, малих укриттів для громадських місць, і зазначенням стандартів для них і виділенням належних коштів.
Проект навіть не розглядали. ОПа і "слуги" все ж знають самі. А якщо що – провину можна перекинути – чи на місцеві громади (в яких постійно забирають кошти), чи й на самих українців (не слухають мудрих порад і "не ходять в укриття"- яких може банально не бути, чи які можуть не відповідати вимогам безпеки).
Жодне з цих питань – не нове. Після кожного обстрілу, особливо столиці, актуалізуються. На їх вирішення виділяються сотні мільярдів коштів платників податків, мільярди доларів і євро від партнерів. Але знову і знов – питання не вирішуються. Бо так поки можна. Так звичніше і зручніше. Війна і смажений півень – десь поки "там". У крайньому разі можна буде прийняти принизливі умови "миру" – і звинуватити в тому партнерів.
Такий от нехитрий план.
Винуватець – безперечно, путін. Це він запускає ракети й дрони по житлових кварталах.
Але правда й у тому, що влада України досі не бажає діяти на випередження, берегти життя людей і створювати безпечні умови в містах.
Україна, маючи підтримку союзників, маючи унікальний потенціал суспільства, щирий порив волонтерів, – може і здатна вибити зуби масивному, але тупому російському ведмедю. Все залежить від здатності управляти тим, що маємо – і не ловити ґав.
Це злочинна бездіяльність – ігнорувати свій обовʼязок, а потім на руїни носити квіточки і плюшевих ведмедиків.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
