ЯК ГІТЛЕР
Часто говорять, що путін і його поплічники косплеять іншого московського людожера – сталіна. Однак з 2014 не бракує доказів, що у діях путіна проглядають паралелі з гітлером. А сучасний рашизм з інших тоталітарних ідеологій найближче, певне, саме до нацизму.
Ця паралель дозволяє розуміти логіку поведінки агресора і передбачити його кроки. Поки такі викладки не підтверджують надію на "скорий мир", яка знов забриніла у висловленнях провідних "слуг народу".
Однак розуміння мотивів дій ворога дозволяє підібрати правильні інструменти до його знешкодження. Була б здатність у влади в Україні донести це розуміння до партнерів – та й самим використати, у внутрішній політиці.
Чому путін не завершує війну? Адже економіка росії тріщить, країна іде на дно. Здобутки на полі бою (у порівнянні з 2022) – незначні і дуже дороговартісні. Україну ж підтримує Захід.
Тим не менше, путін з маніакальною упертістю бульдозера спалює ресурси і губить робочу силу – аби продовжувати авантюру. Яка причина цього маніяцтва? На що він сподівається? Чого остерігатися Україні?
Схоже, ми намацуємо відповідь:
*путін хоче повторити гітлера 1939-1940 р.р.*
Тоді фюрер дивував і генералів, і міністрів, проводячи блискавичні авантюри і громлячи країни Європи поодинці, використовуючи інерцію мирного життя і повільність реакції.
Зараз путін ставить на те, що політична ситуація на Заході встигне змінитися швидше, ніж завалиться російська економіка.
росія витрачає на війну понад 13% ВВП. За підрахунками експертів, щодня – майже 1 млрд доларів. Санкції ріжуть доходи від нафти й газу, резерви виснажуються, інфляція росте. Навіть сам Кремль визнає: економіка стає все більш "воєнною" і нестійкою.
Але путіна це не зупиняє. Чому?
Він бачить вікно можливостей у політичних процесах у США та ЄС. Історик Ніл Фергюсон прямо каже: кінцева мета Путіна – зламати НАТО. Він тягне час, бо сподівається, що розкол і втома Заходу зіграють на його користь.
Сигнали Заходу справді неоднозначні.
У США нова адміністрація вимагає від союзників "більших кроків", але сама відкладає рішення вплинути на війну. У Європі популістські партії підважують санкційну єдність. Деякі країни й далі купують російську нафту чи газ.
кремль читає ці коливання як слабкість.
Це дозволяє кремлю продовжувати агресію, навіть ризикуючи дестабілізацією власної економіки.
На це накладається сподівання кремля, що "в Україні закінчуються люди", "українці в історії завжди розсварювались", "Україна при зменшенні допомоги довго не протягне".
Сподівання на слабшання політичної волі Заходу і виснаження України як країни-жертви і живить волю путіна воювати. Ба більше, робить його дедалі нахабнішим – достоту як гітлера у 1939-1940.
На цьому місці традиційні речники влади пускаються в критику Заходу і вихваляння власного керівництва.
Однак насправді ситуація формує для влади в Україні не поле для підтримки рейтингів (вони нічого не значитимуть у разі нашої поразки) – а життєво важливе завдання.
Відновити в країнах-союзниках попит на підтримку України.
Тут уже мало палких промов, поїздок Єрмака та посиденьок в дружньому колі нинішніх європейських лідерів (про заміну яких мріє путін).
Має працювати система, що включає МЗС, парламентську дипломатію, контакти бізнесу, мережі експертів, культурних діячів і всіх, спроможних справляти вплив на західні суспільно-політичні кола. Подібні системи застосовували Фінляндія, Ізраїль, Швейцарія, домагаючись допомоги або знеохочуючи агресора нападати. Подібна система виникла – стихійно – і у нас у лютому-березні 2022, але була затоптана від гаслом "обійдемось самі".
Тепер "обійдемось самі" не працює – бо і санкційна політика, і надання Україні допомоги відстають від нав'язаного москвою тиску. Так, російська економіка тріщить – але бульдозер поки повзе. Щоб його зупинити, потрібна спільна дія.
Завдання України – переконати наших союзників зламати розрахунок путіна. Посилити санкції, не допустити "санкційної втоми", тримати єдність. Бо якщо ми цього не зробимо – путін справді має шанс реалізувати свою стратегічну мету: розвалити НАТО і підірвати західну систему безпеки. По дорозі таки зламавши спротив України. Допустити такого сценарію не маємо права.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
