ДЖЕНТЕЛЬМЕНИ НЕВДАЧІ
"А ти – вор! Джентельмєн удачі!"
Ця фраза з відомої радянської кінокомедії, яка мала мʼяко висміювати нрави "зони", яка "виховала", на думку радянських дисидентів, "савєцкого чєлавєка", – і зараз крутиться у качалці, куди ходить Єрмак, – є просто ключем до розуміння нинішньої влади.
Вони – підлітки пізньорадянського часу, юнь 1990х, молоді дорослі 2000х. Вони росли на радянських фільмах, а потім копіювали за московськими "братами", яких за інерцією і в силу залежності (спочатку дідів-батьків, а потім і власного досвіду), вважали старшими – стереотипи, "наративи" і "смисли", які впечатували через маскульт у пострадянську свідомість співгромадян.
Усі "брати" і "свати" несли нехитрий меседж: "раньше било луччє". І паралельно – висміювали всі альтернативи, грунтуючись на російсько-радянських штампах про "нєрусскіх", – і славили "росію, встающую с калєн і сабірающую свайо".
Весь "квартал-95" у 2014 сидів у москві, у Горлівці закликав "шатать Кієв", "жартував" перед ситою курортною руснею про "русскіє вайска, двігающіє впєрьод граніцу" і "Украіну-прастітутку, прінімающую са всєх старон".
У них був – і, певне, досі є – системний бізнес на росії. До влади вони приходили, щоб скасувати "націоналістічєскіє пєрєгіби", повернутись до "нармальнага абщєнія" і "русскаязичнага ринка". Ну, може, трохи взяти з "братів" "дєньгамі" за "нєудобства".
Загугліть інтервʼю Коломойського, Шефіра та інших зразка весни-літа 2019. Або й Зеленського тих часів. Перегляньте одкровення "слуг" 2019го.
Вони ішли творити реванш. Вони рвалися назад, до звичного, комфортного, до "своїх". Які хоч і піджартовували про "хахлов", але ж це можна було стерпіти. Бо бабло ж ішло. А обрАзи можна було сублімувати – висміюючи "хахлов" зі сцени, в Україні і не в Україні.
Вони не зрозуміли одного. Порошенко, інші лідери Майдану – просто виявилися розумніші. Мудріші. Досвідченіші. Вони розкусили росіян раніше.
Рашистам не розходилось у будь-якій українській владі – крім тієї, яка буде готова здати Україну назад у "оновлений союз", стверджуючи вікопомну мрію путіна щодо реваншу проти "найбільшої катастрофи ХХ століття"- і відновлення російської імперії.
Саме тому кроки під гаслом "Геть від москви – дайош Європу", під яким пройшли 2014-2019, виявились єдино можливими рятівними для існування Української Держави. Бо після 2014 росія перейшла від спроб "мʼякою силою" затягти в свою орбіту республіки-втікачки, і Україну насамперед – до силового примусу.
Відповіддю могла бути тільки сила. Навколо цього мала будуватися – і до 2019 будувалася – вся державна політика...
... а тим, хто скористався фантомними болями, хворобами зростання і вмінням розповідати красиві казочки, "хакнув систему" і виявився лицем до лиця з осатанілим варваром, – знадобилося пережити повномасштабне вторгнення, щоб осягнути просту істину. Незалежна Україна і російська імперія несумісні. "Має залишитись хтось один".
Прямо зараз Україна переживає болісний процес. Це було необовʼязково: продовження реформ 2014-19 робило б Україну здатною завдати росії неприйнятних втрат. А відтак – змушувало б її призвичаюватись до життя одночасно і паралельно з незалежною Україною. Аж поки внутрішні процеси не привели б імперію до скону.
Але ослаблення України у 2020-2021 створило для кремля ілюзію шансу. Сталося повномасштабне вторгнення.
Схоже, Зеленський не бажає програти. Чому – тема окремої розмови. Але бажання/небажання – це лише частина. Реалізація бажання вимагає адекватного способу.
Вони пробували, як звикли. Підминаючи все під себе, і зливаючи всі потоки в кишені, плюс зрозуміла і звична для них "двушка на москву". Розгулялися так, що сама логіка існування антикорупційних органів стала під загрозою: ігнорувати бєспоєдєл стало неможливо. Тоді спробували ліквідувати незалежність антикорупційних органів – і дістали по носі від суспільства.
Вони відкотились, але далі запустився дуже складний процес. "По-старому" вже неможливо. Звичний їм порядок речей гниє і розпадається.
Яким буде новий – ще не зрозуміло. Забагато змінних. Забагато залежності від не дуже розумних, не вельми досвідчених, але надто амбітних діячів.
Незмінне одне: тиск з боку росії. Ці діють цілком передбачувано. Їм потрібен "мір, желатєльно, вєсь". Це потроху доходить до Заходу – спершу до Європи, згодом до США (які таки більші і складніші, ніж Трамп і його оточення).
Для України найголовніше питання: як вижити. Вистояти, зібратися докупи і піти в контрнаступ, забираючи своє. Нідерланди, США, Ізраїль – показують, що це цілком можливо.
Ключ – усередині України. Менша, але життєлюбна і згуртована нація має шанс здолати конаючу імперію.
Якщо чесно розірве звʼязки з її мертвʼячою спадщиною. Якщо переступить через успадковані від неї звички, поведінку і людей.
У радянській комедії, якою захоплювався, качаючись, "позивний Алі-Баба", до "хеппі-енду" привела навіть не операція під прикриттям "органів". Там прозріли і прийшли до тями ділки кримінального світу – які вирішили не бути скотами, а стати людьми.
Пора. Час. Від прозріння цілком конкретних людей у "слугах" залежить, коли хороші люди перестануть втрачати життя і здоровʼя, купуючи час, який марнується. А коли цей час почне використовуватись, щоб виковати перемогу України. Всупереч усьому. Обʼєднавши усі сили і спроможності суспільства. Реалізуючи нарешті наш історичний шанс.
Не бійтеся.
Нове журналістське розслідування висвітило чергову грань, наскільки ж ниці і убогі духом ті, кого ще два місяці тому ви так боялися. А ті, хто хоче посісти їхнє місце- ведуть вас на манівці.
Відкидайте машкару.
У нас у всіх дуже багато роботи. Але ми зможемо зробити її лише разом – і тоді жодні "нехороші люди – рєдіскі" нам усім не завадять.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
