ПРИМАРА МИРУ
Минулого тижня Reuters, а нині і Financial Times публікують як "інформацію від джерел" те, що вже тривалий час нуртує владними коридорами в Києві і вихлюпується у навколополітичні кола.
Мовляв, у березні буде досягнуто якийсь "піс діл", у травні буде похапцем проведено вибори – і про все це Володимир Зеленський буцімто має намір оголосити 24 лютого, на роковини вторгнення.
Перша реакція – сакраментальне "так це ж було вже", яким увійшов до історії Леонід Кучма. Перед Новим роком подібного оголошення очікували у новорічному зверненні. Перед тим – "на Великдень". Перед тим – "на весну"... і так крок за кроком.
Наступні прогнози, певне, знову будуть про Великдень – благо, у православних він цього року ранній, 5 квітня (до речі, за народним прогнозом це може одначати ранню весну – чого б дуже хотілося після цієї зими).
Однак є-таки елемент, який змінюється від спроби до спроби. Зношення і виснаження росії. Поки що там сподіваються, що Україна зношується і виснажується більше. Відтак, чекають, що ми впадемо перші. Завжди ж у історії падали.
Тому "саме собою" перемирʼя не настане. До нього росію доведеться змушувати. У союзників важелі є. Лише оголошення санкцій проти лукойла і роснєфті, погрози посилити "вторинні санкції" проти подільників росії завдали дуже сильного удару – і змусили принаймні імітувати переговорні зусилля.
Тиснути є чим і є на що. Питання – чи буде цей тиск. І на що він буде спрямований.
Хоча насправді "математика рішення" дуже проста. Для росії ціна продовження має перевищити ціну зупинки. Бо остання більш-менш відома: наплив сотен тисяч убивць і мародерів у міста і села; економічні проблеми, які вже не можна буде списати на війну; питання "навіщо все це було?", коли угробили понад мільйон росіян, воювали довше, ніж у "атєчєствєнную", а цією ціною лише збільшили з 7 до 20 відсотків захопленої української землі.
Тому і пижаться путін з подільниками, розповідаючи про "целі сво" і "пєрвапрічіни канфлікта". І під це вимагають "дати їм приз". З цією логікою є велика проблема – і не одна. По-перше, росіянам завжди мало. Отримавши бажане, висувають наступні вимоги. По-друге, вони завжди збрешуть. По-третє, вони не відмовились від своїх агресивних планів, навіть не приховують цього, – і жодні "гарантії", окрім реальної загрози військового зіткнення з НАТО (і насамперед США), їх не зупинить.
Тому зупинити війну – це не "давати росії втішальний приз". Такий шлях війну лише продовжить.
Зупинити війну – це зупинити росію. Примусити її до безумовного і повного припинення вогню.
Саме на це мають бути спрямовані усі зусилля – і підтримки ЗСУ, і посилення санкцій, – аби підвищувати для росії "ціну продовження" і штовхати до прийняття "ціни зупинки".
А от тут росіянам може підіграти влада в Україні. Бо вони почули солодке словосполучення – "вибори, незважаючи на війну". Тобто, під час воєнного стану. Тобто, перекривши кисень усім опонентам – собі забезпечити переобрання.
Однак вибори під час воєнного стану – це не вибори. Без демократичних умов, без спостерігачів, без умов для повноцінного голосування й балотування військових, ВПО, біженців – легітимність таких виборів буде під великим питанням. Про кількість порушених статей законів і Конституції годі й говорити.
Це створить підстави для внутрішнього конфлікту – чого дуже прагне росія.
Тому Україні зараз критично важливо не схибити. Не просто залишатися в переговорах- а використати їх для того, щоб говорити про реальний механізм зупинки війни. Примус росії до припинення вогню. Інше – примара.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
