Кому потрібен Магриб в Україні
Ескалація конфлікту по лінії старого розколу України продовжується. Всі сторони з азартом вкидають нові дрова в багаття протистояння. Всі вони чомусь вважають, що цей конфлікт керований, і що саме вони контролюють ситуацію. Влада потирає руки, бо таким чином суспільство не помічає корупції та не зважає на відсутність реальних реформ. Опозиція втішена, що може боротися проти червоних прапорів, замість того, щоб боротися за соціальні інтереси громадян. Преса смакує подробиці бійок, Інтернет кипить від емоцій. Авжеж, адже диспутанти не мають двох рецептів для пенсійної реформи чи для програм зайнятості. Боротися з історією легше ніж з проблемами сьогодення.
При плануванні кольорових революцій нового покоління ми завжди аналізуємо, який із заморожених конфліктів у цій країні найлегше "розігріти". В Бахрейні досить легко вдалося стравити сунітів і шиїтів, в Іраку допомогло курдське питання, в Лівії виявили старі міжплемінні образи. Для Росії основним варіантом є кавказька проблема, як запасний варіант підтримується агресивне середовище футбольних фанатів, минулого року пройшли успішні навчання. Також поки вдається грати на амбіціях тандему, це розколює хоча би бюрократію. Найважче з білорусами – там немає міжрелігійних, мовних, расових чи племінних конфліктів. Ставка на білоруських націоналістів себе не виправдала, вони не змогли стати рушійною силою реального конфлікту.
Для того, щоб повалити владу, одного лише голодного бунту мало. Так, різке підвищення цін на предмети першої необхідності стає приводом для масових вуличних виступів. Проте влада може легко погасити ці настрої ціновою експансією. Саме тому розігрівання екзальтованої ідеологічної молоді, формування для неї конкретного образу ворога всередині країни – необхідний елемент для зовнішніх маніпуляцій. Так само важливою є прив'язка до соціальної групи ворогів керівників режиму-мішені. Тоді конфлікт стане тривалим, а спроби подавити народні виступи лише виводять на вулиці тисячі нових протестувальників. За підсумкам перших хвиль протестів відбираються лідери, вони самі хваляться про свої подвиги на сторінках і профілях. Через лідерів можна формувати і каналізувати потоки народного гніву.
Подібні конфлікти досить легко управляються ззовні, і вже в кількох країнах є групи фахівців, що володіють необхідними технологіями, включаючи роботів для віртуальних воєн в соціальних мережах. З технологічної точки зору не так важливо, хто зараз "грає" Україну, мотив є у кількох світових гравців. Країни-жертви нічого не зможуть зробити, якщо ситуація перейде з 2-ої на 3-ю стадію. В Україні це може відбутися вже протягом місяця. Сформовано вже два склади перехідного уряду. І лише влада до цього часу вважає, що дуже вдало ділить Україну і має в себе "маленький і контрольований конфлікт". В чиїх інтересах будуть розвивати ситуацію – покаже майбутнє, а поки що всі сторони готуються до нових днів гніву, свято впевнені, що вони самі придумали унікальний спосіб порятунку країни. На четвертій же стадії з'являються невпізнані снайпери на дахах. І в їх появі тоді будуть винні всі сторони, всі, хто дограється.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
