Росія не відпустить Україну
Третього жовтня 2011 року Володимир Путін опублікував у газеті "Известия" статтю "Новый интеграционный проект для Евразии – будущее, которое рождается сегодня". Цей програмний матеріал став ідеологією наступного повернення ВВП на президентську посаду. Росія будує свою замкнуту систему. Митний Союз має об'єднати вільний ринок на 250-300 мільйонів споживачів. У перспективі – створення валютного союзу і розрахунки за російські енергоносії в рублях. Оборонні союзу по типу ШОС та ОДКБ мають стати відповіддю на розміщення систем ПРО у Східній Європі та на плани по дезінтеграції самої Росії. Активно розбудовується "Русский мир" – створюється спільний культурний простір. Лише на підтримку вітчизняного кіно держбюджет витратив у 2012 році 5,37 мільярдів рублів. Проекти типу Сколково, Олімпіади-2014 чи розробка арктичного шельфу мають надихати жителів нової імперії і привести до створення політичного Євразійського Союзу.
І ось раптом Україна вирішує відмовитися від Митного Союзу і таким чином сплутати всі глобальні плани? Ніякі секторальні угоди з Кремлем не врятують гру і не зможуть стати базою для політичного союзу в майбутньому. І тому Україна стає об'єктом атаки по всім фронтам – вимоги передоплати за газ, черги фур на кордонах, відмова від продукції українського виробництва, загроза введення візового режиму – це лише початок. Втратити Україну для Путіна – це гірше ніж втратити Південну Осетію для Саакашвілі, і політичний результат може стати таким же.
Навіть у разі підписання Угоди про Асоціацію гра не закінчиться. Економічний тиск посилиться, інформаційна війна роздуватиме кожну помилку української влади і кожну економічну проблему. В принципі, для Росії зараз лишається вибір із швидкого чи повільного варіантів поглинання. При швидкому – Кремль на велику купу цукерок викладає головну – розірвання газової угоди 2009 року, і підписання нової, на нових умовах і з новими бенефіціарами. На противагу далеким перспективам євроінтеграційних вигод цей аргумент може стати вирішальним, особливо у разі надмірної принциповості окремих європейців у питанні Тимошенко. При повільному варіанті Україні дають підписати Угоду, потім душать економічно, криза загострюється, громадська думка змінюється, у 2015 країну очолює більш лояльна до Кремля людина, і потім на референдумі за народною ініціативою народ просить владу відмовитися від Угоди з ЄС на користь євразійської інтеграції.
Саме тому Захід може підписати Угоду і без остаточного вирішення питання Тимошенко, проте хоче бачити гарантії того, чи втримається Україна проти російського тиску.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
