Нову Раду потрібно обирати за системою відкритих списків.
Низька ефективність роботи Верховної Ради 8 скликання знову актуалізує питання можливих дострокових парламентских виборів. Проте, якщо провести їх на чинним законом про вибори – нова Рада буде не кращою. Довибори 17 липня на семи мажоритарних округах показали, що в даних соціальних та політичних умовах мажоритарні вибори в Україні перетворюються в аукціон по скупці голосів. Відповідно, після позачергових виборів новообрані депутати будуть займатися "поверненням інвестиції", а не тим, чого від них чекає суспільство. Взагалі в багатьох європейських країнах, особливо співставних за розміром з Україною, мажоритарна система чи її модифікації ефективно працюють уже століттями. Проте, ми говоримо про сьогоднішні реалії, падіння доходів, розчарування в політиці та клептократичну владу.
Саме тому, позиці Радикальної партії однозначна – нові вибори лише після зміни виборчої системи і ліквідацію мажоритарної складової. Таку ж позицію висловлюють переважна більшість профільних експертів, представники інших опозиційних партій.
У Верховній Раді відбулося кілька засідань робочої групи під головуванням спікера А.Парубія, і вже це показує важливсть даного питання. Розглянуто кілька модифікацій відкритих списків, кілька зареєстрованих законопроектів. Уже зараз ясно, що велика реформа виборчого законодавства і прийняття виборчого кодексу – це буде наступним кроком. Якщо взятися за кодекс, то процес займе не менше року, і країна не матиме готового закону на випадок припинення повноважень цієї Ради. Так само зрозуміло, що перш за все треба вирішити ключові політичні питання: згоду на скасування мажоритарної складової, рівень виборчого барєру, можливість утворення блоків, запобіжники для появи "тушок". Уже потім, при підготовці законопроекту, можна обговорити удосконалення технічних процедур по висуванню, підрахунку, гендерних квотах чи інших питаннях, які важливі для виборчих комісій, але реально не змінять політичний баланс.
Окреме важливе питання – можлива заборона прямої виборчої реклами на телебаченні та на носіях зовнішньої реклами. З одного боку, логіка авторів пропозиції зрозуміла – мінімізувати вплив грошей на вибори та підштовхнути субєкти виборів до змістовної кампанії. Проте, ризики також великі. Якщо зараз будь-яка політична партія має право купити ефірний час для розміщення реклами на загальних підставах на будь-якому каналі – то після введення мораторію доступ до каналів піде у тінь. Одні партії перейдуть повністю на "джинсу", яка лише заплутає виборців. Іще гірше – коли партії постануть заручниками олігархів-власників каналів. Цензура з боку власника може стати реальною загрозою, і замість зменшення ролі олігархів, заборона прямої реклами приведе до їх посилення.
Зараз у Раді є кілька достойних законопроектів. Мені як фахівцю найближчим до потреб суспільства видається 1068-2, там передбачається формування виборчих округів на базі адміністративних областей, розподіл майже всіх мандатів у таких округах, а нерозподілені голоси кожної партії дадуть змогу отримати мандати кандидатам "центрального списку". В кожній партії є кілька робочих конячок, які не матимуть популярності в окрузі, проте дуже часто добре пишуть закони. Інша концепція пропонує закріплення кандидатів за 225 округами, і теж вводить внутрішньопартійну конкуренцію. РПЛ, по великому рахунку, готова розглядати і підтримати будь-яку з модифікацій відкритих списків, знаходити компроміси з іншими політичними силами. Свій пакет пропозицій для переговорів у нас готовий. Лишається прийняти одну з систем за основу, вирішити головні політичні питання, і працювати над законопроектом.
Головна перешкода прийняттю нового закону з відкритими списками – позиція владних партій. По-перше, вони взагалі не хочуть ніяких виборів, тим більше позачергових. У них і так усе добре, і тому нічого міняти не потрібно. Якщо ж говорити про парламентські вибори – то для влади в умовах катастрофічного падіння її рейтингів єдиний шанс на збереження хоч частини влади – це мажоритарні вибори, з адмінресурсом, підкупом і втручанням прокуратури. Офіційні причини звучатимуть будь-які – не на часі, є важливіші питання, ця система визнана позитивною – але реальні ми розуміємо – страх втратити владу.
Оптимістичний варіант виходу з клінчу – громадський тиск, адвокація, дзвінок міжнародним друзям (включити відкриті списки у якісь чергові вимоги МВФ), і все це потрібно робити. Запасний варіант – розробляти законопроект, проводити експертні дискусії, міжнародну експертизу, і чекати політичних потрясінь. Під тиском чергової революції реформістські закони приймаються легше, і треба готувати вивірені тексти.
Лише одне рішення про запровадження відкритих списків, звичайно, не вирішить всіх проблем у державі і у владі, і навіть не гарантує повного якісного оновлення складу парламенту. Проте якщо кількість працюючих неолігархічних депутатів збільшиться хоч у півтора рази – якість рішень парламенту нас порадує.
