Економічний націоналізм як альтернатива банановій республіці.
Перемога Трампа – це не лише стіна з Мексикою чи відміна Obamacare. Нова економічна політика Трампа – це згортання глобалізації, ставка на власне промислове виробництво і обмеження впливу фінансових бульбашок аж до повернення закону Гласса-Стіголла.
Одна з перших зустрічей Трампа – з американськими олігархами, і меседж – повертаємо виробництво у США. Маятник подібної тенденції може хитнутися і в Європі: доведено Брекзітом і Ціпрасом, а темою нідерландських та французьких виборів буде не лише еміграція, але і захист власної економіки.
В таких умовах Україна очікує проблем із політичною підтримкою, боїться таємних угод, і дійсно, після політичних резолюцій можуть настати сумні економічні наслідки. Минулого року відкладення рішення МВФ про наступний транш нікого не насторожувало, а от у лютому 2017 – викликає підозру. І не лише щодо нових структурних маяків, а взагалі – щодо нової американської мітли в цій організації.
В таких умовах проблема може стати можливістю для перегляду української економічної моделі. Тим більше, втрачати може бути особливо нічого. Ще з 90-х і Росія, і Україна придивлялися до корейської моделі чеболів – крупних приватних фінансово-промислових груп, які мають пріоритетну підтримку від держави. І зараз вони виробляють до половини корейського ВВП, більшості українців знайома продукція концернів LG, Hyundai чи Daewoo. У нас в 90-ті провели велику приватизацію, створили олігархів, проте випустили їх з-під контролю, і зараз наші олігархи – ну зовсім не схожі на корейських, ну хіба що наші мажори схожі на героїв кліпу "Гангнам-стайл".
Головна відмінність – чеболі є патріотами не на словах чи в піар-повідомленнях. Їх сімейні власники живуть у країні, реінвестують прибуток у країну, і вдячні державі за підтримку. Хоча, вистачає і своєї корупції, і самогубств виявлених чиновників.
Альтернативні моделі розвитку економіки дещо менше, м'яко кажучи, підходять зараз Україні. Неоліберальні рецепти минулого і в кращі часи та в інших країнах мало спрацьовували, а зараз перетворюють Україну в бананову республіку. Вивозьте зерно, ліс-кругляк і металобрухт – ось ваше місце в глобальному розподілі праці. Щоправда, лобістів продовження такого підходу вистачає і в уряді, і в Раді, і будь-яка критика приводить до переходу на особистості, бо по суті-то аргументи слабкі. Наступний етап цієї політики – двохходовий розпродаж землі сільськогосподарського призначення. В результаті домінування крупного аграрного виробництва, типу вирощування кукурудзи і рапсу, з вивозом прибутку і товарної продукції за кордон.
Ставка лише на аграрний сектор у такому вигляді не витягне всю економіку. Подібна модель утримує мінімальну кількість робочих місць, намагається безкоштовно експлуатувати інфраструктуру і не вкладається в розвиток соціальної сфери села. Натомість, перспективним є протекціонізм тваринництва, органічне виробництво, ягідництво, садівництво типу польського. По інфраструктурі – підтримки заслуговують ініціативи по розвитку портів під загрузку зерна та річкового транспорту.
Законсервує "бананову" модель реструктуризація боргів імені Яресько: ще десятиліття ми будемо змушені віддавати все, що заробимо. Тому угоду переглянути, а на виплату боргів ввести мораторій років на п'ять. Зараз у світі таке почнеться, що можемо проскочити без санкцій. Головна інвестиція для нової індустріалізації – матрасні заощадження та офшорні заначки. Завдання тільки створити довіру і гарантії, а також хай невисокий, але стабільний дохід.
Чисельні консультанти радять пріоритетом зробити малий і середній бізнес. В мережі купа ессе про те, як "у моєму французькому селі два ресторани, готель і винокурня і всі споживають місцеве". Ця ідилія неможлива без внутрішнього ринку. Ну побудуйте в нашому селі ресторан, скільки разів туди сходить селянин? Ну, продавши пай, може там святкувати цю подію місяць. А потім? Без сумніву, МСП потрібно розвивати, не душити тих ФОПів, давати мікрокредити, але самі вони не витягнуть усю економіку. Буде живим градоутворюючий завод – навколо нього легко розвинуться сфера послуг, роздрібна торгівля і всі інші сервіси.
Сподівання на входження до європейського ринку вже розвіюються. Квоти виділені мінімальні, натомість переманюють сотні тисяч кваліфікованих працівників. Якщо до Польщі зі вступом до ЄС зайшли німецькі ТНК з мільярдними інвестиціями і своїм менеджментом, то нам пропонують копійки допомоги на укріплення кордону. Структурних коштів ЄС також іще довго не побачимо навіть помацати. Іноземні компанії заходять виключно на спекулятивні високодохідні напрямки, або скуповують майно і активи ліквідованих компаній з максимальним дисконтом.
Останнім часом пропагують нову стару ідею – економічної кооперації з Росією. Аргументи логічні і для когось прийнятні – старі зв'язки можна відновити швидко, при політичній капітуляції на ринки запустять легко, і в короткій перспективі можна отримати відчутний економічний ефект. Проте, варіант очевидно нереальний, і навіть спроби його запровадження приведуть до бунту і розвалу країни.
Так що варіантів небагато. Збираємо ще живих притомних бізнесменів і пропонуємо угоду:
Ми, Україна, надаємо вам підтримку у важливих для держави галузях, які повинні стати локомотивами економіки. Ми даємо вам пріоритет у державних закупівлях. Я от ніяк не розумію навіщо купувати вагони в Польщі, навіть трохи дешевші, коли в Україні простоюють три вагонобудівельні заводи. Потім мені пояснили: на іноземних закупівлях украсти легше, контролю менше. А фактор зарплат для тисяч працівників, податків, супутніх виробництв – ніхто не включає у розрахунок. Так от, ми дамо вам в оренду державні підприємства (які збиткові і потрібні для ваших чеболів). Для експорту держава надасть повну підтримку, і чим більш він технологічний, тим ми за нього більше будемо боротися. І ми вам дамо повагу у суспільстві. Бо хто зараз олігархи? Кровосісі, які ховають свої статки, ховаються від преси, і не мають офіційного статусу. А станете поважними членами суспільства, з вами публічно будуть щотижня зустрічатися прем'єри і президенти, і не лише українські, а хтось ще і на пам'ятник собі заробить. І на орден некуплений.
Але, ви, акули, теж несете жорсткі зобов'язання:
- Відкриваєте структуру бізнесу і аудиторські звіти;
- Перестаєте ховати прибутки і особисті капітали за кордоном (прийдеться повернене амністувати як частина угоди);
- Перевозите родини і себе в Україну. На давоси, пляжі, лижі – будь-ласка, але нехай всі бачать, що ти щотижня на виробництві і що ти пов'язуєш себе з країною;
- Ніяких офшорів;
- Відмова від іноземних паспортів.
- Прозорий план розвитку бізнесу і створення індустріальних виробництв і робочих місць. Регулярний аудит, оцінка KPI, покарання за зриви;
- Бізнес за кордоном? Будь ласка, але це має бути участь у закордонних тендерах, а не вивіз капіталу з України. Заробляйте там та інвестуйте в Україну.
Жорстко? А варіанти є? Всі ці вимоги обов'язкові і для політичних еліт також. Бо не секрет, що занадто багато у кого вже запасні аеродроми стали основними. І норму про 180 днів перебування на території України виконати їм усе важче.
Для розробки нового плану залучимо і іноземних спеціалістів, але не старих неолібералів, а трендових протекціоністів-промисловиків: Стігліца, Райнерта, і все це не так дорого.
Подібну реформу нинішній уряд провести не зможе. Сформований по квотам олігархів і любих друзів, він часто змушений просто прикривати діяльність нових "смотрящих". Любих друзів, до речі, до клубу чеболів пускати не можна. Лише перевірених вітчизняних бізнесменів, які роками виробляють реальний продукт. По спілкуванню із окремими крупними бізнесменами та деякими із першої сотні – зацікавленість є. Хоча по поведінці ряду інших – бачимо потенційну відмову і навіть жорсткий супротив.
Так от, а новий уряд з новою програмою повинен отримати кредит довіри населення на реформу і мати відповідну підтримку. Але це не має бути уряд олігархів, держава тут має бути замовником і контролером. І всі ці корупційні схеми по митниці, енергетиці, Нацбанку, відшкодуванню ПДВ, ДОЗам – прийдеться закрити добровільно. Я бачу що жалко але якщо добровільно – то без арештів. Може бути.
В наших умовах подібне стратегічне рішення може прийняти наша домашня G7. Якщо вона не може – збирайте G20, додавайте інших впливових політиків. Бо якщо не розрулите – бунт всіх знесе. Якщо стратегічне рішення прийняте – обійдемося і без дострокових виборів, на нормальну програму 300 голосів буде. Хоча і спротив буде шалений. РПЛ постійно пропонує законопроекти на виконання подібного плану – і мораторій на експорт кругляка, і експортно-кредитне агентство – проходить дуже важко. Корупціонери з одного боку, міжнародні лобісти з іншого – зацікавлені в побудові бананової республіки.
До речі ідея економічного може і об'єднає націю. І розмови про те що наш народ дурний і навіть поляки працьовитіші – не вірте. І не лише тому, що мільйони наших нормально вже євроінтегрувалися і не лише на чорні роботи. Зараз ще живе і працездатне покоління, яке збудувало атомні станції, літаки і ракетні двигуни. Я вже не кажу про високотехнологічну зброю (яку також треба виробляти і торгувати). Те, що це покоління зараз вигнали працювати реалізаторами на базари – не їх вина. При прозорих правилах гри і грамотному менеджменті заводи відновимо. А для контролю правил гри мабуть створимо чи реформуємо і НАБУ, і НАЗК, і МОН буде працювати над кадровим забезпеченням індустріалізації, і далі по списку.
Подібні вибрики ще пару років тому наштовхнулися би на міжнародний спротив. А зараз, після скасування Транстихоокеанського та Трансатлантичного партнерства і СОТ принишкне. Навпаки, економічний протекціонізм може стати шансом нових контактів на нових умовах з новими світовими лідерами.
Незгодні можуть вступати в секту "Другого терміну". Розумні незгодні – велкам до дискусії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
