Чи оголосить Росія загальну мобілізацію і як це впливає на політику
Успішна наступальна операція Збройних Сил України у Харківській області привела до інформаційного шоку в Російській Федерації, розгубленості офіційних пропагандистських органів та змін суспільних настроїв. Протягом першої доби Кремль та Міністерство оборони взагалі відмовлялися коментувати поспішний відступ російської армії із окупованих територій. Після цього було випущено досить слабкі пояснення щодо "планового перегрупування військ". Інформаційний вакуум заповнили коментарі журналістів, блогерів та активних громадян. Почали лунати заклики до пошуку винних у воєнному провалі та до проведення загальної мобілізації.
Воєнна поразка російських військ співпала у часі зі святкуванням Дня Москви, що супроводжувалося вечірнім салютом. Це ще більше розлютило радикально налаштованих громадян. Додатковим інформаційним подразником стало надсилання вітання від Президента В.Путіна новому королю Великобританії Карлу III. В російській пропаганді саме Сполучене Королівство позиціонується як символічний суперник Російської Федерації та опонент у Великій Грі. До речі, російських представників так і не запросили на траурні заходи з приводу смерті королеви Єлизавети II.
Через велику кількість критичних коментарів на багатьох пропагандистських ресурсах було закрито функцію коментування, тому що модератори не встигали чистити емоційні висловлювання дописувачів. Основним трендом стали заклики до кількісного збільшення контингенту окупаційних військ. Поки що в Росії проводиться скрита або гібридна мобілізація, без оголошення загальної обов'язкової мобілізації громадян. Загальна мобілізація потребує зміни офіційного статусу "спеціальна військова операція" на повномасштабну війну, і відповідна визнання того, що "спеціальна операція" закінчилася програшем і провалом. Потік добровольців для найму за контрактом у російську армію є недостатнім, не зважаючи на суттєву фінансову мотивацію. Наказ про формування нових батальйонів за територіальним принципом виконується повільно, в нових батальйонах спостерігається брак особового складу. Спроби залучити на війну іноземних найманців із Сирії чи Північної Кореї на даний момент провалилися.
Для поповнення особового складу в Росії почали залучати ув'язнених. Минулого тижня було опубліковане відео, де Є.Пригожин особисто вербує до неформальної приватної військової компанії "Вагнер" чоловіків у одній із виправних колоній. Рекрутам обіцяють помилування після півроку служби в районі бойових дій. Юридичний механізм як самого процесу вербовки, так і переходу ув'язнених до нелегального воєнізованого угрупування невідомий і навряд чи є повністю законним. Засуджених злочинців планують зосереджувати компактно у складі нових підрозділів, що посилює ризики мародерства та воєнних злочинів. У російському інформаційному просторі проводиться кампанія по протиставленню успішних бойових дій "вагнерівців" та провалів з боку збройних сил. Відповідно, лунає критика міністра оборони С.Шойгу та хвалебні оцінки на адресу С.Пригожина. Для самого С.Пригожина нарощування складу і впливу бойових підрозділів "вагнерівців" є шансом для його особистого зростання в російській політиці, аж до претензій на посаду міністра оборони.
Оголошення загальної мобілізації є на сьогодні основним страхом як для російських еліт, так і для суспільства. Існує ризик масового ухиляння від мобілізації та навіть акцій непокори. З іншого боку, сформована позиція значної частини суспільства щодо того, що саме загальна мобілізація допоможе Росії виграти війну проти України. Щоправда, розгнівані коментатори в Інтернеті самі, як правило, не висловлюють бажання вже зараз укладати контракт про службу і їхати на війну.
Неформальна "партія війни" уже отримує свою суспільну базу, і тепер їй потрібні лідери і фронтмени. Суспільний запит на ескалацію війни підхоплюють публічні особи – журналісти М.Симоньян та В.Соловйов, а також глава Чечні Р.Кадиров. Вони починають звинувачувати владу в нерішучості, хоча звичайно, від прямої критики Президента В.Путіна утримуються. Р.Кадиров, так само як і Є.Пригожин, протиставляє начебто наявність своїх особистих "непереможних" підрозділів провальним діям російської армії. Кадиров запропонував керівникам суб'єктів Російської Федерації провести "самомобілізацію": а саме, знайти по тисячі новобранців у кожному суб'єкті РФ і відправити їх на фронт.
Умовна кремлівська група "силовиків" за роки перебування на вершині влади занадто інтегрувалася в фінансові схеми та втратила політичну хватку. Вони тепер більше опікуються збереженням особистих капіталів, аніж політичними та воєнними перемогами. Амбіційні публічні особи бачать певний політичний вакуум і будуть намагатися конвертувати свій статус із особистих висуванців В.Путіна у носіїв електоральних настроїв.
ФСБ, яка уповноважена контролювати суспільні настрої та не допускати неконтрольованих політичних рухів, не має ідей щодо реагування на цю зміну у політичному структуруванні російського суспільства. Подальші поразки російської армії на полі бою, а російської дипломатії – у світовій геополітиці будуть збільшувати електоральну базу "партії війни", і з цими настроями буде змушений рахуватися і Кремль. У разі зміни влади в Росії будь-яка нова влада також буде багато в чому орієнтуватися на позицію "яструбів", які в разі поразки Росії у війні будуть формувати реваншистську платформу.
Прогноз варіантів розвитку даної тенденції:
1. Кремль очолює суспільний тренд на радикалізацію і починає ухвалювати рішення про загальну мобілізацію, посилення обстрілів цивільної інфраструктури, можливо навіть починає нові війну в іншому регіоні. Це дає тактичний короткотерміновий виграш і гасить хвилю критики. Проте вже за кілька місяців проявляться наслідки таких авантюрних рішень, і геополітичне становище та економічна ситуація Росії лише погіршаться.
2. Влада проводить індивідуальну роботу із публічними спікерами, які виступають за ескалацію, і пом'якшує позицію кожного з них. Проте це не знімає агресивні настрої у суспільстві, і вони почнуть реалізуватися у несистемних проявах – вуличних протестах, падінні підтримки влади, проявах регіонального сепаратизму.
3. "Ніч довгих ножів". Репресивна машина посилює тиск на всіх незадоволених за прикладом зачистки ліберальної опозиції. Найактивніших звинувачують у дискредитації армії та притягають до відповідальності. Ставка на нагнітання страху може спрацювати як тимчасовий захід, але може мати і зворотній ефект. Тиск на радикалів може привести до акцій на їхній захист під гаслами "патріотів саджають!".
4. Кремль терміново формує громадсько-політичний рух ура-патріотичного напрямку і включає його у публічний політичний процес. Це дозволить зібрати в одному місці всіх незадоволених і частково їх контролювати. Участь фронтменів руху у публічних дебатах могло би перевести соціальну напругу із скритого незадоволення у відносно демократичний процес. У відкритих дебатах можна було би раціональними аргументами спростувати примітивні заклики "яструбів". Проте, у сучасній Росії знищені традиції політичних дебатів і плюралістичної політики, тому цей варіант є малоймовірним, і кремлівські технологи не мають досвіду для настільки тонкої гри.
В будь-якому випадку, в сусідній Росії на фоні воєнних невдач формується реваншистський тренд, який стає фактором їх внутрішньої політики на тривалий час. Україна має готуватися протистояти цим загрозам навіть після закінчення війни. Способи і засоби протистояння детально описані у рекомендаціях щодо гарантій безпеки України від групи Єрмака-Расмусена, які були презентовані минулого тижня. Це перш за все підтримка і розвиток потужних Збройних Сил України, оснащених новітньою зброєю натівських стандартів. Також рекомендації передбачають стабільні інвестиції у український оборонно-промисловий комплекс, доступ до розвідувальної інформації та навчання для наших військовослужбовців на тренувальних базах НАТО. Другий компонент безпекових гарантій – прямі зобов'язуючі договори з країнами-гарантами щодо санкцій, використання заморожених коштів на реконструкцію та поставки важкого озброєння.
Різка критика системи безпекових гарантій з боку російських політиків лише підтверджує наявність реваншистських планів та бажання використати будь-яку паузу для підготовки до їх реалізації.
Більш детально про тренди в російській політиці та економіці можна почитати в щотижневих доповідях Українського інституту майбутнього.
