Які механізми покарання за агресію дає міжнародне право
Якщо те, що зробила в Україні російська армія, залишиться без юридичної оцінки і покарання – це означає, що міжнародне право померло. Відповідальність за війну мають нести і держава-агресор, і це визначається в репараціях та зобовязаннях, і конкретні посадові особи, які своїми рішеннями та діями є винуватцями агресії. В Карному кодексі України є спеціальна стаття 437 – "Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни", і вона передбачає серйозне покарання. Проте, рішень лише українських судів мабуть буде недостатньо. Окрім того, існує функціональний імунітет щодо неможливості відповідальності трьох осіб – Президента, прем'єр-міністра та міністра закордонних справ. Тому жоден національний суд однієї країни не зможе притягти до відповідальності цих посадовців.
Зараз найбільш активно розглядаються два механізми міжнародної відповідальності – це вирок Міжнародного кримінального суду (МКС) та створення спеціального міжнародного трибуналу. Прихильники МКС закликають до негайної ратифікації Римського статуту. Зараз Україна визнала юрисдикцію МКС і ухвалила закони, які дозволяють прокурорам цього суду збирати докази на нашій території. На думку ентузіастів ратифікації, після неї Україна отримає права впливати на роботу цього суду через участь у його статутних органах, зараз же ми маємо лише обов'язки, але не маємо прав. Опоненти МКС наводять дані про низьку продуктивність роботи суду, скромні результати та тривалі процедури. Окрім того, вони висловлюють занепокоєння щодо передачі частини суверенного судочинства на глобальний рівень. Адже тоді сам МКС буде вибирати, які справи він хоче брати до розгляду, і не завжди це може співпадати з пріоритетами України. Також наводять аргумент про те, що ряд західних держав поки що утримуються від ратифікації Римського статуту. Для того, щоб почати провадження проти трьох осіб з функціональним імунітетом, МКС має отримати рішення Радбезу ООН про визнання факту агресії. А поки Російська Федерація має там право вето – цього рішення не буде. Звичайно, МКС не ідеальний, але в нашій ситуації треба використовувати і його можливості для покарання агресора. Також не треба забувати, що ратифікація передбачена в політичній частині Угоди про асоціацію з ЄС, і нам це пригадають на переговорах про членство у Євросоюзі.
Обійти проблему імунітету може створення Міжнародного спеціального трибуналу. Це може бути наслідком рішення ООН, ЄС, Ради Європи – за угодою з Україною. Також трибунал може бути утворено групою країн. Так, Нюрнберзький трибунал утворили 4 держави, Токійський – 11 держав. Українська дипломатія пропрацьовує варіант створення трибуналу на всіх майданчиках, це питання піднімає Президент на зустрічах із лідерами країн-партнерів. Вже близько десяти країн підтвердили свою готовність підписати угоду про створення такого трибуналу, і робота продовжується. 22 вересня В.Зеленський підписав Указ про створення робочої групи з опрацювання питання створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України. Предметом розгляду трибуналу має стати "злочин агресії", а відповідачами – 19 членів Радбезу РФ.
До речі, в Нюрнберзі розглядали обвинувачення не лише щодо політичних та військових керівників, але і щодо пропагандиста Ю.Штрайхера та олігарха Г.Круппа.
22 вересня Агенція системних комунікацій провела чергову фахову дискусію українських та іноземних юристів щодо деталей роботи МКС та механізмів створення трибуналу. Для тих, кому важлива більш глибока інформація з перших рук – доступний запис конференції. З нашого боку виступили з позицією безпосередньо задіяні в процес посадовці та політики, з міжнародного – юристи з досвідом роботи у трибуналах по колишній Югославії та інших країнах. Працювати треба по всіх можливих напрямках, і навіть сама підготовча робота – це вже елемент дипломатичного тиску на агресора.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
