автономне ґрантоїдство?

узагальнення ігорем луценком третього сектору здійснено, як на мене, без суттєвих втрат на нюансах – справді, практично кожна відома мені організація – продажна, ґрантоїдська, або автономна. з продажними все зрозуміло. а от для людей з двох інших категорій виникає питання – як поєднати переваги й уникнути недоліки ґрантоїдського та автономного життя.

будете сміятись, але відповідь проста до анекдотичності – ринок фінансування громадянських проектів має бути ринком громадянських ініціатив, а не ринком донорів.

як це зробити?

просто.

у вас є громадська організація? у неї є сайт? чудово. – пропишіть ваші пріоритети, від кого й на яких умовах ви готові приймати підтримку (й не тільки гроші, до речі), й... оголосіть конкурс серед донорів на можливість підтримати ваші ідеї.

оберіть найкращих. про причини відмови донорів можете не інформувати.

звісно, не факт, що всі донори одразу стануть в чергу саме до вас. але з чогось починати ж треба. та й чим донор не жартує.

а там й творці місцевих бюджетів підтягнуться. бо якого українську демократію мають вічно рятувати іноземні платники податків, коли ми не рахуємо, скільки й на що витрачається податкових грошей.

успіху!

disclaimer. прошу не вважати лайкою слово "рахуємо".

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.