Звертаюся до верховного головнокомандувача
Напередодні вторгнення, 18 лютого 2022 року, ми з Максом, моїм старшим сином, поїхали в ліс і відкопали схрон. Це було непросто – з 2016 року дерева виросли, ландшафт змінився, і ми витратили добу на пошуки.
20 лютого все було готово – зброя, спорядження, боєприпаси, радіостанції, аптечки, дрони, автомобілі. Ми готувалися до найгіршого сценарію, припускаючи, що в перші ж два-три дні столиця буде оточена і відрізана від основних сил.
Позначили місця збору, налагодили взаємодію з хлопцями з добровольчого батальйону "Золоті ворота" і зі знайомими бійцями з ГУР. На заклики в мережі готуватися до неминучої війни мені тоді відповідали глузуваннями і називали панікером.
Потім була бойова робота на заході від Києва, фактично в повному оточенні, – аеророзвідка, наведення артилерії, диверсії, евакуації, звільнення захоплених територій.
Навесні 2022 року наш добровольчий загін мав все необхідне для ведення війни – зброю, боєприпаси, засоби зв'язку, автомобілі, дрони, бази, майстерні...
На початку літа ми офіційно стали військовослужбовцями, але мало що змінилося, крім того, що нам стали платити грошове забезпечення, і наші операції тепер треба було узгоджувати з командуванням.
Ми, як і раніше, з 2014 року, займалися дроновою війною. У нас були свої неймовірні успіхи, якими ми пишаємося. Ніколи не було одного – офіційного і публічного визнання. Ми набирали людей, формували підрозділ, створювали нові дрони, планували і проводили нові бойові операції, але ніхто з нас не був командиром.
Макс будував бойовий підрозділ і командував ним фактично, я займався технічними питаннями, створенням дронів і забезпеченням. Формально командували підрозділом інші. Полковники і підполковники, які ніколи не виїжджали на бойові, і перебували в ППД максимум до обіду, за що вищі начальники завжди називали їх "ефективними" – мов дивіться, як люди вміють працювати, за півдня справляються.
Зіц-председателі призначалися тому, що ні я, ні Макс не могли бути командирами за законом "про антикорупцію" – не можуть близькі родичі командувати один одним. Я і не претендував – завжди пропонував або мене звільнити, або перевести у сусідню роту з можливістю виконувати бойові завдання в складі підрозділу. Керівництво завжди відповідало "ні", бо так простіше тримати нас на короткому повідку.
І ось тепер, через три роки, після того, як ми побудували ефективний бойовий підрозділ, створили дрони, налагодили їх виробництво, забезпечили підрозділ автомобільною технікою, обладнанням, оплачували всі ці роки розміщення підрозділу в ППД, діставали з неба гроші на повсякденні потреби, спланували і провели десятки успішних операцій, які коштували противнику сотні мільйонів доларів, командування вирішило позбутися нас особисто, а заодно ліквідувати всі наші здобутки.
Це дуже просто зробити, коли формально ти – ніхто. У якийсь момент тобі просто забороняють командувати тим, чим ти командував три з половиною роки.
Нас усунул. Причина відома – мої дописи про Fire Point.
Рік тому президент образився на заголовок до мого технічного інтерв'ю, де я сказав, що "ракети-дрони" не існують. Ніхто вже не пам'ятає про них, про ці химерні істоти, теперь всі думки президента і ефір зайняли "фламінго", але цілий рік нам через той клятий заголовок заважали воювати.
Рік тому, на День захисника Вітчизни, цивільна особа, класний хлопець, душа компанії, локейшен-менеджер і волонтер, номінальний директор і власник компанії Fire Point Єгор Скалига отримав з рук президента орден. У нашому підрозділі ніхто за час війни не отримав навіть медаль. Сьогодні краще бути зіц-председателем, ніж героєм.
Звертаюся до верховного головнокомандувача
Володимире Олександровичу, дайте нам можливість спокійно і ефективно воювати. Ми просимо небагато, ми вміємо воювати, наші результати ви знаєте. Руйнувати підрозділ, проводити репресії, позбавлятися розумних, патріотичних людей, які самі пішли на війну ще в 2014 році – це злочин. Акт саботажу і диверсії. Дайте нам воювати, а заодно почистьте свої Авгієві стайні – бо люди все бачать, партнери бачать, і з такими липовими дронами та ракетами, які купуються розореною країною втридорога, ми не виграємо війну.
На відео – ми з Максом, 31 березня 2022 року, село Колонщина, Київська область – https://www.facebook.com/share/v/1CU6DgAB6v/
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
