ВЕТЕРАНУ БОЛЯЧЕ, КОЛИ НИМ ЗАЙМАЮТЬСЯ ТІ, ХТО НЕ ЗНАЄ ВІЙНУ
Нам болить, коли суспільство нас не сприймає.
Нам болить, коли для уряду нас нема.
Нам болить, коли "до нас не готові".
А так буває, коли ветеранськими питаннями займаються люди, що не мають реального бойового досвіду. Коли вони не знають, що таке ходити на штурм назустріч вітру із куль і бачити, як твої товариші впали і спливають кров'ю пронизані тим вітром наскрізь.
Коли радість – це прорватись через мінне поле і вибити з позицій сучих "вагнерів" і нарешті заплигнути в їх окопи. Як це може зрозуміти людина, яка ніколи цього не робила? І, як можна цій людині зрозуміти болі, потреби та радощі ветеранів. Ті, хто через це не пройшов – не зможе ніколи. І, навіть, не можна за це їх судити. Тож, наше профільне відомство – Мінветеранів і провалило найголовнішу складову своєї роботи – комунікацію. І зовнішню, і внутрішню. Тому, що, як спілкуватися всередині і з суспільством, з міжнародною спільнотою, якщо мови спільної нема і бути не може, – мови різні!?
І тоді суспільство генерує роздратування ветеранами. Люди не знають про їх подвиг, про їх відчуття в про їх досвід. І вже сьогодні ми бачимо, на жаль наслідки цього. "Рівень абсолютної довіри до ветеранів в Україні знизився із 71% до 58%" повідомляє ЦЕНЗОР.НЕТ про дослідження, що зроблено групою "Рейтинг". Люди, що вирішують долі, стан здоров'я, майбутнє ветеранів, членів їх сімей настільки пофігістично ставляться до них, що витрачають кошти платників податків просто на вітер, а не на ветеранів і їх реабілітацію та повернення до життя. Про це повідомляє на своєму сайті Рахункова Палата України. Так і пишуть: "Рахункова палата повідомила Комітет ВРУ про неефективне управління коштами держбюджету, спрямованих на реабілітацію та реадаптацію ветеранів" 182 млн грн наших з вами коштів, які були потрібні ветеранам пішло на шуми!!! Це просто ганьба. Це реально показує, як керівництву Мінвету пофіг на своїх бенефіціарів.
Тому й напруга росте. І вибух може статися дуже запросто. А так буває, коли не розуміють військових і ветеранів. Коли не розуміють, що ми відчуваємо і відчували. Коли не відчували і не відчувають наш досвід. А, хто може відчути і зрозуміти? Тільки той, хто реально був і, хто з Божою допомогою вибрався звідти та має необхідні навички тепер вже кризового управління. Бо, на жаль, ветеранське питання і суспільство на порозі кризи. Я певен, що ми всі її відчуваємо. Тож, затягувати далі не можна і потрібно щось змінювати в підході до компетенцій і наявності бойового вищого керівництва Міністерства у справах ветеранів.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
