Досить крові!
Щодо моєї позиції вчора вранці у Василькові. Перепрошую, що трохи з запізненням. Якось не виходить, якщо не " Тигр" проривається, то "Альфа" з обшуками в партійному офісі, або ж "Беркут" дуріє. Не виходить проводити за клавіатурою, стільки часу, як дехто зі справжніх полковників.
Пояснюю всім, зокрема і колезі Анатолію Гриценку, який коментує події традиційно: заочно, не побувавши на місці, провокаційно та вирвано із контексту.
Своє завдання як депутата, громадянина і чоловіка у ситуації, коли внутрішні війська прорвали блокування, я бачив таким чином:
По-перше, не допустити жодних провокацій, зіткнення і ескалації протистояння.
По-друге, захисти людей від застосування до них сили з боку спецпідрозділу.
По-третє, виграти час допоки не підтягнуться додаткові сили, бо блокувати внутрішні війська п'ятьма автомобілями і десятком людей можна, але не довго.
По-четверте, 4 автобуси, проїзд яких намагалися виторгувати командири спецпідрозділу "Тигр", обговорювалися лише за умови, що я та активісти сядуть в них та супроводитимуть до Києва і повернуться. Але й це питання було одразу зняте, як тільки мені стало відомо, що перша частина колони таки виїхала в напрямку Києва іншим потаємним виїздом з військової частини.
Після цього тема пропуску автобусів була повністю закрита.
По-п'яте, внутрішні війська – це не озвірілий "Беркут". Командири ВВ самі відкрито відмежувались і соромились цих відморозків. Як вони поводитимуться – покаже час, але мої колеги-депутати колишні правоохоронці сходяться саме на цьому. Читаю стрічку новин і бачу, що люди на Майдані з представниками внутрішніх військ розмовляють, а ті їм відповідають очі в очі. Це найкраще в нашій ситуації.
По-шосте, якщо ми хочемо перемогти, нам украй необхідно налагодити діалог з притомною і відповідальною частиною силовиків.
По-сьоме, в Кабміні тиждень чергують бійці строкової служби: голодні, немиті, виснажені. Вони теж люди, українці, чиїсь діти. Вони – не вороги. Цих дітей і так налаштовує режим, що саме мирний протест зробив їх заручниками Кабміну та Банкової. А це не так. Це влада їх зробила заручниками. Тож не лише словами, але й своєю поведінкою ми повинні їм це пояснити і демонструвати. Аргументи на кшталт "за комфорт катів турбуєшся" навіть чути не хочу. За людей думаю і вам, справжній полковнику, рекомендую.
І останнє, я готовий прийняти на себе будь-яку критику, галас і істерику, якщо я знаю, що своїми вчинками зможу вберегти людей від крові та прямого зіткнення з озброєним спецпідрозділом.
Два дні перед цим я з командою відвідував у лікарнях потерпілих від звірств "Беркута". Це страшна картина. Скалічені молоді люди і згорьовані їхні батьки. Матеріал про це я надіслав до "Української правди" і сподіваюсь, що незабаром він буде опублікований.
Переконаний, що перемогти в цій затяжній та виснажливій боротьбі за власну країну ми зможемо лише мирно і лише тоді, коли будемо водночас і рішучими, і мудрими. Хіба мало тих півтори сотні скалічених "беркутнею" 30 листопада і 1 грудня? Досить крові!
P.S. Анатолію Степановичу, якщо хочете продовжити дискусію, приходьте на Майдан, у Будинок профспілок, на один з блок-постів чи хоча б у Васильків заїдьте. Скажіть лише де вас шукати – знайду. По клавіатурі впізнаю.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
