R.I.P. Іван Степанович Плющ

На початку моєї кар'єри в сфері державного управління мав змогу попрацювати з ним в РНБО за часів його керівництва. Самобутня людина, видатна. До того ми одне одного не знали. Пригадую, як мене вразила його пам'ять: структурована, чітка, рельєфна, наповнена деталями і колоритом, що перетворювали будь-яку його розповідь, а поговорити Іван Степанович любив, в щось неймовірне – напівтеатралізоване дійство, невелику моновиставу.

Приходячи до нього, як до Секретаря РНБО, на півгодини з суто робочою ціллю та купою паперів, у результаті сидів в його кабінеті годинами. Сидів і слухав, не маючи можливості вставити хоч пару слів та без надії обговорити робочі питання. Сидів і слухав розповідь про часи його політичного розквіту, радянську партійну кухню, Чорнобиль, різних персонажів того періоду. Плющ пам'ятав не лише імена самих героїв, а й їхніх дружин, дітей та коханок, їх характери, спільних знайомих і його історії з ними...

Він любив життя і вмів ним насолоджуватися. Зазвичай, після двох годин, проведених в його кабінеті, наслухавшись цікавенних байок та не сказавши ані слова, я чув: "Ну от, АндрУша, знову ти в мене забрав купу часу. Давай завтра приходь, бо я мушу йти до... "

"Звичайно, Іване Степановичу, завтра буду".

А завтра все повторювалося: і байки, і його, яке вже стало для мене звичним, "ну от, АндрУша...".

Царство Небесне, Вам, Іване Степановичу!

Почивайте з миром!

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.