Суспільні травми та ІТ-підприємництво
Кожного разу, коли з'являється чергова крута історія про успіх українських ІТ-підприємців, виникає купа коментаторів, які починають копатись в тому, де зареєстрована компанія, де її хедофіс, скільки часу проводить підприємець в Україні, чи немає раптом у нього подвійного громадянства і купа всього іншого.
І це якась така глибока-глибока психологічна травма. Не вміти радіти успіху своїх. Шукати в успіхах вади. Копатись. І знаходити підтвердження тому, що "не все так однозначно", "а я ж казав".
А ще широко поширена думка, що своїм фактом існування підприємець просто зобов'язаний всім нам. І ми маємо право на визначення майбутнього його компанії. І щоб ми почали пишатись його упіхам, він просто зобов'язаний інкорпорувати компанію в Україні.
Але це не точно. Бо навіть якщо він інкорпорується в Україні, ми знайдемо ще 100 причин нелюбити його, і матимемо в запасі ще 100 порад, як йому правильно вести бізнес.
Бо цей підприємець – неправильний підприємець. Давайте нам іншого.
Травмоване суспільство, якому десятками років вживляли в мозок недовіру один до одного, лікувати доведеться ще дуже довго.
Але кількість тих, хто по справжньому тішиться, надихається, радіє успіхам наших підприємців зростає.
І це класно 🙂
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
