Свобода не гризти своїх
Жити треба як можеш собі дозволити.
Не тільки в сенсі витрати грошей. В усіх сенсах. В першу чергу, у контексті взаємодії з людьми. Особливо – на війні.
В ідеальному, уявному світі, лірічний герой спілкується, взаємодіє і співпрацює виключно з високорослими чоловіками та жінками атлетичної статури із бездоганними моральними орієнтирами.
Але в реальному світі воєнного часу, ти щодня бачиш зовісім іншу публіку: СЗЧ, "ікси", судимі, залежні від алкоголю, наркотиків, азартних ігор люди. Хворі, кволі, з поганою шкірою. Ті, про кого гугл-пошук видає борги за аліментами, чисельні 130-ті, корупційні скандали минулого, домашнє насильство. Некомпетентні. Втомлені люди. Люди, які мають особисті проблеми та "шкурняки", які треба вирішувать.
Я особисто працював і взаємодіяв (майже) з кожною з цих категорій. Часто, мав успіх.
Політику нульової толерантності до людських вад і пороків розумію, але простору для її застосування в своїй роботі не бачу. З мене поганий суддя, тому я і не працюю суддею.
Це дає мені велику свободу.
Свободу допомогти людині отримати протез, не питаючи, чи не втратив він ногу на власних мінах через свою ж тупість.
Свободу працювати з командою людей, не питаючи, що вони робили в січні 2014.
Свободу допомогти брудному замерзшему хлопцю в формі, що заікається, не цікавлячись ветеран він чи СЗЧ.
Свободу надати дрони ефективному екіпажу, не питаючи, за яких обставин втратили попередні.
В однієї з моїх організацій "летить" проект з розбудовою переливання крові на фронті і летить він з однієї головної причини: я дякую начмедам, що впроваджують кров, а не питаю їх, чому це не було зроблено в 2015, 2022, 2024...
Це – не про безвідповідальність. Дисципліна у виконанні завдань і етика – це must всередині організацій, якими ти керуєш. Але за межами твого керівного впливу – цілий світ. Цілий світ!
Як для країни, яка втратила КУПУ людського потенціалу, в нас забагато суддів. Забагато питань один до одного, травлі, хейту. Ми гриземо один одного, а потім лайкаємо відео як абсолютно недотичні до оборони люди обирають чергового ворога держави номер один.
Я не граю в цю гру. Зрештою, ні я, ні ми всі не можемо собі її дозволити.
Я вдячний за свободу будувати, яку я отримав, віддавши свободу засуджувати.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
