Про справжніх героїв Закону про доступ до інформації
Наш Закон "Про доступ до публінчої інформації" підписано, і прийшов час подякувати тим, завдяки кому це насправді стало можливо.
Насамперед дякую Мар'яні Демковій з команди Ігоря Коліушка, яка написала першу версію Закону і яка у червні 2008-го разом з Юхані Гройсманом та Вікою Сюмар принесла цей закон мені для реєстрації у ВР.
Далі дякую людям, хто вклав у справу найбільше часу, – експертам з робочої групи, які готували Закон до другого читання – Тарас Шевченко, Роман Головенко, Оксана Нестеренко, Тетяна Котюжинська, Антоніна Черевко, Василь Самохвалов. Плюс двоє людей з особливою місією – Костянтин Приходько з СБУ і Аня Красноступ з Мін'юсту примиряли інтереси Системи з інтересами громадянина. Всім цим людям дякую за найголовніше – за особливий дух співпраці і творчості, яким заразили мене і яким пізніше ми інфікували сотні і тисячі людей навколо.
Євгенові Захарову з Харківської правозахисної дякую за його версію Закону "Про інформацію". Він став нам підказкою, яка дозволила альтернативний урядовий закон, що мав поховати доступ до інформації, перетворити на ще один закон на користь громадянина.
Дмитро Котляр і Максим Лациба вичищали закон на заключній – переговорній – стадії. Дмитру дякую за неймовірну педантичність і за спрощений порядок акредитації в новому Законі "Про інформацію", а Максиму Лацибі за незмінні цукерки на кожній зустрічі і за терплячу "човникову" дипломатію між владою та опозицією.
Про журналістів. Сергій Лещенко та Мустафа Наєм не лише проробили дірку в голові політикам цим Законом, а й інфікувати колег розумінням того, що він – справа честі для журналістів. Єгору Соболєву окреме "дякую" від усіх журналістів за "репортерський" блок у новому Законі "Про інформацію". Світлана Остапа, Наталя Соколенко і сотні журналістів (зі "Стоп – цензурі!" і не тільки) по всій країні своїми статтями, сюжетами та запитаннями не залишили жодних шансів владі "з'їхати з теми".
Світлана Заліщук та Олег Рибачук разом з "Новим громадянином" були організаторами і координаторами громадського тиску на користь Закону. Спасибі за креатив, ентузіазм і винахідливість.
До політиків. Насамперед дякую команді Юлії Тимошенко та НУНСу – двом фракціям, які послідовно голосували за закон в усіх його версіях і публічно його відстоювали. Без цього Закон не пройшов би і першого читання.
Микола Оніщук, міністр юстиції в уряді Тимошенко, показав приклад, як поступатися амбіціями заради справи, – після того, як йому не дали зареструвати його – альтернативну – версію Закону, він відмовився від ідеї торпедувати мій – депутатський – проект і публічно його підтримав. Володимир Литвин не виконав власну обіцянку проголосувати за Закон, але я дякую йому за те, що він скерував проект на експертизу в Раду Європи і – на відміну від Мартинюка – не піддався спокусі тихо поховати Закон, якого так бояться чиновники старої школи. Ірині Геращенко спасибі за те, що підняла Закон на прапор ТСК з питань цензури. Всім колегам з Комітету свободи слова, зокрема, Володимиру Ландіку і Юрію Стецю дякую за послідовну – хай часом і сумбурну – підтримку.
Більшість інших політиків потрібно було перетворити з опонентів у союзники. Сергію Льовочкіну, Борису Колеснікову, Олександру Єфремову дякую за вміння тримати слово: було дивовижно бачити еволюцію поглядів – від повного несприйняття ідеї до обережної підтримки. Валерій Хорошковський виконав обіцянку підтримати закон від імені СБУ – принаймні публічно. Обіцянки Ганни Герман ухвалити Закон довелося виконувати за неї іншим, але на стадії першого читання саме вона переконала Партію регіонів голосувати "за". Окремий комплімент Юлії Новіковій – яка в якийсь момент була єдиним депутатом у Партії регіонів, що ризикнув голосувати за Закон.
Тепер про двох колег, без який цей Закон не був би ухвалений.
Юрій Мірошниченко ризикнув поставити на Закон не лише свою репутацію у власній команді, а й авторитет представника Президента в парламенті. Для нього це була справжня школа пошуку компромісу "між крапельками", а підпис Януковича під Законом став йому дуже символічним подарунком до дня народження.
Олені Бондаренко дякую за те, що в останні місяці її вистачало і на новонародженого сина, і на Закон, а також за те, що забувши про особисті рахунки поміж нами, добросовісно працювала на спільний результат.
Вони показали, як влада і опозиція можуть разом діяти на користь громадянина. Партія регіонів має подякуати цим людям за те, що вони зупинили її за крок від того, щоб провалити Закон, і за те, що в активі нинішньої влади з'явився хоча б один рядок на користь громадянських прав і свобод.
Окреме спасибі і побажання одужання юристу Партії регіонів Сергію Сапуну, а також Сергію Чаюну і Антоніні Верескун з Адміністрації Президента – за кілька тижнів роботи в урочний і позаурочний час.
Ігор Слісаренко з команди Карпачової розривався між деструктивною позицією шефині і здоровим глуздом. Дякую за вкладений час та думки.
Про міжнародну підтримку. Найгучнішою безумовно була Дуня Міятович з ОБСЄ, яка у своєму фірменному "бронетанковому" стилі чітко пояснила українській владі, що "відмазки" щодо Закону далі не пройдуть. Океме спасибі за підтримку Оксані Полюзі з ОБСЄ, Ользі Сєдовій з Ради Європи/Єврокомісії та Віталію Замніусу з "Відродження".
Насамкінець дякую моїй команді, яка починаючи з 2008 року збирала нас до купи, видзвонювала і виписувала, носила флешки і проектори, писала релізи і готувала прес-конференції, просто створювала умови для того, щоб Закон рухався, – Тетяна Чайковська, Віктор Майков, Марина Безкоровайна, Олена Кричковська, Марина Шамота. Окреме дякую за допомогу Христині Кунденко з команди Юрія Мірошниченка.
Дякую Секретаріату Комітету свободи слова, і, зокрема, Юрію Гирику, Миколі Козлову, Яні Глиняній, Петру Селецькому – це вони звіряли десятки версій таблиць, намотували кілометри по коридорах Верховної Ради і терпіли всі вибрики учасників процесу. Спасибі Інні Биковій з юруправління Апарату Верховної Ради – її критичні висновки щодо Закону допомогли зробити його кращим.
Спасибі всім, кого не назвав, але без кого ця справа була би приречена – тисячам українців та іноземців, з якими ми разом писали тексти і оголошували заяви, збирали підписи і розвішували банери, ходили на переговори і робили круглі столи, переконували і сварилися, хитрили і грюкали дверима, шантажували і поступалися – працювали на спільну перемогу.
До всіх нас – дві пропозиції.
Перша – змусити цей Закон працювати!
Друга – продовжувати перемагати і надалі!
З повагою, гордістю і вдячністю,
Андрій Шевченко, автор Закону України "Про доступ до публічної інформації"
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
