Персональна війна Надії. Нотатки з Ростову

#FreeSavchenko

ДЕНЬ 1

- – -

На півдороги до Ростову.

Надію спеціально перевезли до суду у Ростовській області. 1074 Км від Москви, від активістів, від преси, далеко добиратися, менше уваги.

Дістаємося маршрутом Київ-Кишинів-Москва-Ростов-Донецьк.

2 пересадки, 10 годин у повітрі.

Жалію, що не поїхали раніше на машині – тепер переживаємо за кожну затримку рейсу...

5 годин у маленькому аеропорту Кишиневу.

Їмо маленькі печеньки з маком з рук мами Надії Савченко.

Вона насипає іх мені повну жменю.

Вона страшенно нагадує мені мою бабусю – такий же залізний характер, такий же гострий розум, така ж – упертість.

Говоримо про Рузвельта, про Раду, про її молодість та роботу.

Марія Іванівна розповідає про своє кохання, чоловіка, який тричі просив її вийти за нього заміж... Лише через 16 років з часу першого освідчення вона погодилася! Сміємося. Сумуємо.

"До Наді теж залицялися багато хлопців..., – каже вона. – Коли Надя була в Іраку, за нею бігав один американець, пропонував руку і серце. Надя відмовилась. У неї мій характер."

Вона довго мовчить, сидить прямо на залізному стільці.

Я теж мовчу.

Мені соромно.

Мені страшно.

Завтра – суд.

Моліться за Надію.

- – -

ДЕНЬ 2

- – -

Місто Донецьк, Ростовськоі області.

Тут наче зупинився час. У повітрі висить якась жовтувата пилина з піску і бруду.

Через те, що ніч не спали – здається все навколо більш абсурдним.

І "сєрп і молот" на будівлях, і пусті вулиці, і дуже чистий пофарбований суд – єдина чиста будівля в центрі маленького міста. "Лєнін жив".

Людей наче немає, але за шторками в рюшиках на тебе дивляться очі.

На суді – Надія була дуже емоційною, трималася на адреналіні. Температура у неї скаче – то холод, то 38.

Сьогодні 6-й день, коли Надія Савченко перебуває на сухому голодуванні – це єдиний доступний їй протест проти російської влади.

Знаєте, що відбувається у людському організмі на 5-й-6-й день сухого голодування?

Як тільки тіло починає втрачати вологу, людина відчуває сильний фізичний біль, сильну спрагу.

Температура тіла весь час стрибає то на низьку, то на високу.

Нудить, болить голова, болять кістки.

Язик розпухає та прилипає до верхнього ньоба.

Надія чистить зуби та полощить рот водою – це трохи допомагає.

Зір, слух та моторні функції знижуються і поступово притуплюються.

Людина повільно помирає.

Здорова людина здатна витримати без їжі та води від 5 до 10 днів.

Надія налаштована не зупинятися.

Каже, що буде голодувати, доки не помре, і буде пручатися примусовому голодуванню, доки буде притомна.

Це її особистий виклик і бій, доступний їй зараз. І вона налаштована виграти і його.

Зустріч мамі та Вірі з Надією поки ще не дозволяють. Обіцяють дозволити завтра.

Мама плаче.

Довго сидить на лавочці на весняному сонечку. Тримає нас за руки.

Ми ж – залишаємося тут, у ненависній Ростовській області.

#НадяЖиви

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.