6 вересня 2018, 17:03

18 місяців. Повертаючи борги хлопцям на фронті

Минуло 18 місяців з того моменту, як я познайомилась із пані Тамарою. Її чоловік, пан Михайло, пішов служити в АТО, пішов на хвилі національного піднесення одним із перших. Зимою промерз в окопі, сильно захворів. Декілька місяців його посилено лікували, лікування не допомагало.

В липні 2016 року, прямо з палати реанімації, його звільнили з військової служби "за станом здоров'я", як звільняли тисячі таких хлопців, як тільки вони отримували серйозне поранення чи хворобу, бо тепер вони ставали "непридатними" для служби.

Пані Тамара лікувала чоловіка самотужки. Кошти на лікування збирали силами волонтерів по всій Україні. Пан Михайло помер. А пані Тамара залишилася із трьома дітьми та нескінченними боргами за лікування.

Оскільки, формально смерть настала "після звільнення з військової служби", то пані Тамара і тисячі інших таких українських жінок – не отримали ні копійки допомоги від держави за смерть чоловіка на війні. І жодної державної допомоги чи підтримки.

Тоді, 18 місяців назад, ми зареєстрували з багатьма колегами, в тому числі Ігорем Луценко, Олексієм Рябчиним, Романом Семенухою, Павлом Кишкарем, та з допомогою ГО "Юридична сотня" законопроект N6268, який давав можливість родинам загиблих воїнів отримати грошову допомогу, якщо такий герой помер після звільнення зі служби через поранення чи хворобу, яку отримав на війні.

Далі – були довжелезні політичні торги та маніпуляції, перемовини з Міністерством фінансів, де нас переконували, що грошей в бюджеті немає. Що "занадто багато" помирають наших героїв через хвороби і поранення.

Потім були дискусії у Верховній Раді. Намагання консолідувати позиції на Комітеті з питань безпеки та оборони, і відкинути особисту неприязнь.

Потім законопроект декілька місяців не вдавалося протиснути у порядок денний, знову були перемовини з ЗСУ, МінОборони та Мінфіном.

В першому читанні законопроект з цього питання був прийнятий 27 лютого 2018 року. Тоді я написала пост, що за 2 тижні ми можемо його прийняти вже у другому читанні і нарешті віддати тисячам сімей борги і шану за їх героїв, які загинули, захищаючи нас з вами.

Пройшло ще 6 місяців – замість 2 тижнів, передбачених Регламентом.

За цей час за один день просували скопом і не читаючи не один потрібний Президенту законопроект, за один день змінювали закони і одночасно призначали ГенПрокурара без юридичної освіти за 10 хвилин. А от на загиблих військових та їх сімей МінОборони та Президенту було глибоко начхати. Проект то ж не їх авторства.

За цей час 25 сімей подали в суд на українську державу, яка не виплатила ні копійки вдовам загиблих героїв. За допомогою ГО "Юридична сотня" та безпосередньо Голови організації Лесі Василенко, пані Тамара виграла суд в першій інстанції. МінОборони подало апеляцію, боячись, як найгіршої катастрофи – прецеденту виплати компенсації за життя померлого воїна...

І нарешті, нарешті – сьогодні проект N6268-1 – прийнято у другому читанні.

І я вдячна всім депутатам – з дуже різних фракцій, які добилися цього. І відклали, хай ненадовго, політичні чвари заради цього рішення.

18 місяців пройшло, як я обіцяла пані Тамарі зробити все можливе і неможливе, щоб цей проект став Законом.

18 місяців мені було соромно дивитися в очі пані Тамарі та іншим вдовам і матерям загиблих хлопців. Мені соромно і тепер. Бо те, що мало бути зроблене МінОборони за тиждень, або ВРУ за місяць – тривало півтора роки.

Бо гріш ціна таким державним інституціям, такому Парламенту і такій державі, які не виконують своїх повноважень та не захищають навіть тих, хто охороняє наші кордони і громадян.

Але сьогодні законопроект прийнятий.

І нарешті, ми віддаємо свої борги.

powered by lun.ua

ПРО НАЙГІРШЕ В НАС

Друзі, ми знову повертаємось в якусь жахливу воронку ненависті. Айн Ренд колись писала "Про найкраще в нас", пам'ятаєте? А я – хочу поговорити "Про найгірше в нас"...

Про інстинкти стаї, комсомол та Разумкова

➡ Ця показова порка Разумкова – це просто огидно. Сама відставка була передбачуваною, а от те, як вона відбувалася – ні. Доповідач риторично на виступі питає сам себе, чи зможемо ми після цієї процедури залишитись людьми? Очевидно, – ні...

Серіал must go on: закон про олігархів

➡ Учора "Слуги народу" так спішили голоснути закон про олігархів без обговорення та з порушенням усіх процедур регламенту під приліт літака Зеленського, – що переграли самі себе...

Про дорослішання країни, індустріальні парки та вміння захищати себе

290 голосів за закон про індустріальні парки! Вітаю нас! 👍 Вітаю всіх, хто працював останні 10 років, щоб це рішення нарешті стало можливим...

Мій Крим

Мені років 8-10, я в сукні у білий та червоний горошок, на колінах у мене – їжачок. Ми тільки що його погодували і забрали на руки. Я ходила з ним, здається, цілий день (дуже обережно носила, чесне слово)...

30 років. Про характер нації

30 років – за паспортом. Насправді, на декілька сотень більше, і тисяча років історії, традицій та гартування характеру. 30 – для людини вже достатньо, щоб визначитись, ким же я таки хочу бути, коли виросту, але для країни – очевидно, ні) Для країни цей вік – ще дещо підлітковий, по відчуттю десь між 17 та 19 роками...