''Чому я боюся Президента Юлію Тимошенко?''

СТРАХ

Є відомий експеримент з мавпочками, яких поливають льодяною водою. У клітці закрили декілька мавп, а посеред клітки підвісили банани. І кожен раз, коли хтось з мавп намагався дістати банани, усіх інших мавп – обливали крижаною водою зі шлангу.

Мавпи швидко зрозуміли – це санкція: банани нікому чіпати не можна, бо обіллють.

Згодом одну з них замінили на нову мавпу. Нова інстинктивно спробувала дістати банани, але решта тварин, перед страхом крижаної води, зупинили її і банально почали бити.

Після декількох побиттів новачок також розумів, що банани – не можна чіпати: бо поб'ють. Про крижану воду він навіть і не знав, але побої говорили, що ніяких бананів.

Цікаве в експерименті те, що з часом по одній у клітці замінили усіх мавп: не залишилося жодної, яку коли-небудь поливали крижаною водою.

Але мавпу все одно дружно били і гризли будь-якого нового товариша, який намагався взяти банан.

Фактично, мавпи били новачків, щоб ті не лізли за бананами лише тому, що їм самим колись дісталось за ту саму спробу. Про воду вже мова не йшла, первинну санкцію ніхто з них на собі ніколи не відчував! Вони просто інстинктивно не підпускали собі подібних до бананів.

Це – наочний приклад того, як формується умовний інстинкт у штучному середовищі.

В цьому випадку, цей інстинкт сформований за допомогою дуже простого інструменту – страху і суспільної звички, такої собі ідіотської традиції побиття.

Це типова історія з Юлією Тимошенко.

Я декілька років не розуміла ненависті до неї та страху перед її можливим приходом до влади, дивилася рейтинги країни часів її прем'єрства, курс долара, ціну на газ, намагалася знайти якісь адекватні аргументи страху та ненависті, окрім "рука Кремля", "хіхікала з Путіним" чи "газові угоди".

У більшості людей – причин не було. Як і не було адекватних пояснень.

Нам дуже довго створювали страх перед маленькою й тендітною жінкою – Юлією Тимошенко.

Вона настільки несла загрозу системі і конкретним політикам та олігархам: що навіть посадивши її до в'язниці, Янукович витратив 75 млн. доларів на створення цього страху – замовивши кампанію з її дискредитації Манафорту (тому самому, що зараз у в'язниці США, засуджений до 7,5 років ув'язнення за несплату податків, в тому числі з цих грошей та за зв'язки з РФ).

Все це лише для того, щоб створити ситуацію масового страху – щоб публічна підтримка Тимошенко наражалася на санкцію без пояснень аргументів та причин – але з дуже реальною публічною поркою того, хто підтримав.

Це насправді унікальна штука, коли мені говорять "я боюся" "тільки не Юля", "аби не Юлька".

А на запитання чому – майже завжди не знаходять відповіді. Зупиняються, думають, і говорять лозунгами, придуманими кимось 10-15 років назад. Про Путіна, про їх зустріч, коли вона була прем'єром, про страшні газові контракти (слово-в-слово такі самі, як у всіх країн ЄС з Газпромом), про якийсь її бізнес-інтерес, про який ніхто ніколи не чув з 1996 року..., про домовленості з Януковичем, які ніколи не відбулися, в той час, коли теперішній Президент служив міністром економіки в його уряді, про російські зв'язки, коли найбільш проросійський, той самий Янукович, кинув її на 7 років до в'язниці...

Тому що якийсь "страх Тимошенко" – це такий самий штучно створений умовний інстинкт і він насаджувався не один рік і за дуже великі гроші.

Особливо цікаво, коли молодь у відповідь на питання, оперує тими ж тезами, написаними Манафортом та командою Януковича і озвученими тисячі разів за 5 років, про "газові контракти", "Лазаренко", вони оперують подіями, які мали місце, коли їм було максимум 12-15 років. В такому віці людина навряд чи свідомо слідкує за політикою і здатна зважено аналізувати поточні політичні перипетії. А це означає, що відповідне ставлення до Тимошенко і її оточення, їй нав'язали за роки.

Цікаво? Звісно, є люди, які не підтримують Тимошенко, так само, як не підтримують мене, і це О'кей. І це навіть добре, бо зветься демократією.

Але причина такої непідтримки страшенно важлива. І ця причина – не має бути вбита у голову олігархами, політичними опонентами та політтехнологами, у яких останні десять років страх перед людиною, що в силу вродженої харизми здатна виграти вибори, а значить, може загрожувати прямо їх становищу, їх посадам, нарешті – їх власності і свободі, якщо ця власність була незаконно набута, як колись Криворіжсталь. Не дозволяйте їх страхам за свою шкуру – стати вашим безпричинним страхом мавпочок перед бананами.

В страхах треба розбиратися, шановні.

Якщо ви маєте аргументи та приклади її помилок – це ваше право, але не думайте і не оперуйте вигаданими шаблонами.

Запитайте себе: "Чому я боюся президента Юлію Тимошенко?" Чому я взагалі боюся Юлю? І дайте собі щиру відповідь. Ви будете здивовані, як багато у цій відповіді буде від напрацьованих технологій Манафорта-Януковича, і мало від реальних фактів.

ЮЛЯ

Маю вам зізнатися.

Відверто, мене часто питали і ще питають, що я роблю у "цій Батьківщині".

Найчастіше це – розмова після келиха пива, типу: "Виходь вже з тієї фракції! І формуйте нову партію, а то якийсь нафталін і ці старі політики...скільки вже Юля там?" "Ну давай відверто, як тобі там? Що ти блін там робиш?"

Я довго формулювала відповідь для себе на це питання.

Ні, справа не у тому, що саме тут я можу вчитися кожен день по програмі, крутішій і жорсткішій, і інтенсивнішій, ніж у Кембриджі.

...Справа не в тому, що тут мені допомагають і підтримують..., і що Юля не боїться оточувати себе людьми, розумнішими за неї у різних сферах, зі знаннями, досвідом і амбіціями – вона шукає не "придворних" солодких пісне співів, а сильних осіб.

...Справа навіть не у тому, що я тут почуваюся вільною, бо жодного разу мені не розказали, як мені голосувати і що казати на ефірі. Так смішно, коли ходять якісь легенди про "диктаторські замашки" Тимошенко, а за 4 роки я почула лише раз прохання – саме прохання – від неї проголосувати за закон, проти якого виступала: тоді це було голосування за імперативний мандат для депутатів місцевих рад. Я сказала, що не можу і не проголосувала. І вона це зрозуміла і прийняла.

Та не ці речі – головні причини чи відповідь на питання "що я там роблю?".

Головне – це те, якою я побачила Юлію Володимирівну за ці роки. І коли усвідомила наявність в нашій "клітці" умовних рефлексів-страхів перед побиттям через налиту десятки років назад на нас крижану воду з усіх боків.

Після 4 років я нарешті можу сказати – я знаю Юлію Володимирівну справжню.

Я бачила її, коли вона дозволяє собі видихнути після 20 годин робочого дня, коли вона скидає каблуки... їсть бутерброд з ковбасою і сиром, я бачила її, коли вона обнімає на вулиці, без камер, стареньких бабусь, намагається знайти слова, щоб подарувати їм тепло і надію.

Я бачила її, коли вона виступає в молодій аудиторії, заливається сміхом і жартує сама над собою, і тоді – тоді ти бачиш її справжню.

Я бачила, як вона вчиться кожного дня і як бореться. І як боїться, і як нервується інколи перед ефірами. Як робить помилки, і як важко їй це визнавати.

Ви поняття не маєте, яка Юлія Тимошенко насправді.

Хтось розповідає, що вона без емоцій, як танк, сильна, цинічна, залізна, лицемірна, сувора...

Чого я тільки не чула за ці роки. Яких тільки вигадок, принижень, брехні, бруду, нісенітниць...

Звісно, Юля – не свята... і далеко не свята, бо вона – людина)

Звісно, вона робила багато помилок. За 20 років у того, хто рухається вперед, щось робить і за щось бореться – помилок не може бути мало.

Колись у ліберальній аудиторії людей, які точно не є прихильниками Юлі, їй задали питання: чи робили Ви помилки і чи жалкуєте Ви про щось у своїй кар'єрі?

Юля відповіла: "Розумієте, мені сказали, що наша зустріч має суворі обмеження по часу – тільки півтори години, і боюся, якщо я почну говорити про всі свої помилки, цього часу нам не вистачить".

Аудиторія була в шоці. Аудиторія прокинулась. А Юля почала говорити про свої помилки і зізнання. Аудиторія вмить змінилася, бо це наче була "інша Юля" від тієї, про яку вони чули роками. Я ж – бачу її такою кожен день.

Потім, на з'їзді, коли її висували у президенти, вона знайшла в собі сили вибачитись за помилки. За людей, яким довіряла, яких привела у політику, і які зрадили її першими – вона страшенно прив'язується до людей і не бачить в них потім вад. Це правда.

Вона – перфекціоніст, і інколи це дуже шкодить їй у роботі.

Але головне для мене, що вона – справжній борець.

Борець, яких мало. І цій якості я страшенно заздрю. Я, мабуть, не мала б сил стільки боротися, програвати, підніматися, знову боротися, знову програвати і знову здобувати – вже перемогу. Це внутрішнє залізо.

І повірте мені, в кінці кінців – вона все одно в супереч усім, усупереч обставинам, і усупереч всьому – переможе. Бо перемагають лише ті, які ніколи не здаються.

І якщо вона вже на вашій стороні і бореться за вас, то, будьте впевнені – вона битиметься жорстко, безжалісно, безупинно, віддасть всю себе допоки ви – не здобудете перемогу.

Я згадую, як мені колись розповідали, що, зустрічаючи свій день народження у в'язниці, куди її кинув Янукович з вироком у 7 років, Юля лише один раз в житті піддалася відчаю, коли сказала: "Я, здається, тут і помру. Він (Янукович) мене ніколи звідси не випустить".

Не уявляю, яким страшним таке усвідомлення може бути для молодої жінки... Але цей відчай був коротким. Вона не вміє по-іншому.

Юля не здатна мислити дріб'язково.

Це теж страшенно лякає багатьох. Щоправда, не громадян, які хочуть змін більше за все, а тих, хто смикає за ниточки парламент, уряд, цілі галузі монополізованої економіки.

Бо для неї, якщо змінювати, то всю країну; якщо говорити про мету – то про цивілізаційну мету України в світі; якщо щось і лишати після себе – то нову Конституцію та країну щасливих людей.

Чи можливо це все взагалі за один термін?

Не знаю, але точно знаю – що не хочу жити у країні, де ставлять дріб'язкові цілі, маленькі і спокійні, на 2% зростання ВВП і 50 років до рівня Польщі. Хочу мету, яка буде вище на 10 голів, яка буде здаватися неможливою, і хай ми зробимо лише половину – це буде величезна перемога.

Німецька газета Der Spiegel нещодавно написала про Тимошенко: "за Фрейдом є три мотивації дій людей: секс, гроші і слава. Юлі – не цікаві гроші, їй не цікаве задоволення чи секс заради сексу, вона йде на вибори – за славою". За визнанням, за місцем на сторінках історії, за повагою, за змінами, які єдині можуть принести славу.

Як багато наших політиків можуть саме такою мотивацією похвалитися? Та майже ніхто.

...Маю ще одне зізнання: я ці 4 роки не була членом партії "Батьківщина".

Чому? Відверто, бо мала внутрішні питання, на які шукала відповідей, і потребувала пояснення помилок, які були. І сьогодні для мене в тисячу разів цінніше моя заява на вступ до лав партії, у яку я вірю. Тому що ця заява тепер – це не формальність і не "так треба", а мій вибір. І цей вибір Юля терпляче чекала. Саме це м'яке очікування і довіра, відверто, і підкуповує тебе найбільше)

Тому, думаючи про президента Тимошенко, задайте собі елементарне питання: "чому я боюсь Тимошенко?".

І спробуйте відповісти на нього аргументами, які ви справді розумієте, а не кліше і спекуляціями, які вам нав'язало телебачення, інші політики чи ваше оточення, батьки чи друзі. Що саме вас особисто лякає?

Чи переконані ви у всій тій монструозності, яка штучно створена навколо її особистості?

Чи можете ви бути певними, що ваш страх – це більше, ніж проста зв'язка бананів, підвішена до стелі, а те, що вас відлякує – це не той самий страх бути засудженими собі подібними, і побитими оточенням, не розуміючи за що саме?

Як казала Ліна Костенко, не так страшні зміни, як усвідомлення того, що ніколи ніщо не зміниться.

Ми точно не нація боягузів.

Ми не боїмося змін, ми не боїмося боротьби, ми не боїмося труднощів, ми боїмося лише – безнадії та вічного болота, і тому всю історію – боремося за зміни. І, чорт візьми, ми їх заслужили.

Україна – вагітна змінами.

Я дуже і дуже у це вірю.

Вірю у нас, вірю в Україну і – у наше велике майбутнє.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.