Росії не місце в ООН
Першочергово стаття була опублікована в американському журналі Time (від 23 лютого 2023 року) та (переклад) в інтернет-виданні "Дзеркало тижня".
Якщо злочинець стоїть на чолі Організації Об'єднаних Націй, як ми можемо очікувати справедливості?
Рік тому наша делегація українських парламентарів сиділа в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, коли розгорталася начебто сюрреалістична, але надто знайома ситуація: Рада Безпеки годинами слухала, як Росія пропагувала "8 років геноциду на Донбасі, вчиненого Україною", тоді як усі кулуарні розмови були про неминуче вторгнення, яке збиралася розпочати Москва. Про це йдеться у колонці для українських юристів, правозахисників та народних депутатів України Альони Шкрум, Дмитра Наталухи та Лесі Василенко для журналу Time.
Перед лицем війни, що настала опісля, ООН виявилася безпорадною допомогти. Радбез не зміг вжити рішучих дій, тому що Росія змогла все заблокувати.
Війна, розв'язана Росією в Україні, виявила назрілу потребу в радикальній переоцінці ООН та її Ради Безпеки – організацій, які виявилися неспроможними виконати свою обіцянку щодо забезпечення глобального миру.
З 1991 року Росія займає місце в ООН абсолютно незаконно, будучи єдиною країною-учасницею, яка не підписала засновницький статут організації 1945 року і ніколи не була членом Генеральної Асамблеї. Натомість її місце в ООН є результатом мовчазної згоди, яка триває понад три десятиліття.
Ця мовчазна згода дозволила Кремлю, серед іншого, заблокувати будь-які зусилля в Раді Безпеки допомогти Україні на тлі посилення російської агресії з 2014 року. Насправді протягом багатьох років Росія (включно з її попередником СРСР) використовувала своє право вето 143 разів: більше, ніж усі інші постійні члени Ради, включаючи Китай, разом узяті. Це перетворило головну миротворчу світову організацію до простого безсилого спостерігача.
Потрібне було повномасштабне вторгнення, щоб світ заговорив про це найбільше шахрайство в історії міжнародної політики, але через рік проблема так і не була вирішена.
У той час як Росія напала на суверенну територію України та вчинила масові акти вбивств і катувань мирних жителів, ООН не змогла – і без змін буде й надалі – дати жодної суттєвої відповіді.
Незаслужене місце Росії в ООН
Згідно зі статтею 4 Статуту ООН, нові країни-члени повинні бути прийняті шляхом голосування Генеральної Асамблеї. Але Росія уникла цього, заявивши, що продовжить членство, яке раніше мав СРСР.
І це попри те, що 26 грудня 1991 року Верховна Рада СРСР проголосила, що "СРСР як держава і як суб'єкт міжнародного права припиняє існування". Після розпаду Радянського Союзу виникло більше десятка нових незалежних держав, Росія була лише однією з них. Інші країни, такі як Грузія та Білорусь, наприклад, повинні були бути схвалені Генеральною Асамблеєю, щоб приєднатися до ООН, але Москва просто змінила таблички з "СРСР" на "Російська Федерація" і сподівалася, що світ не помітить цього.
Хоча концепція держав-правонаступників має довгу історію, коли йдеться про членство в ООН, лише Росія отримала мовчазну не формальну згоду посісти місце свого попередника. Коли розпалися Чехословаччина та Югославія, кожна з країн, що вийшли з цих колишніх блоків, повинна була бути прийнята до ООН резолюцією Генеральної Асамблеї.
Нелегітимна присутність Росії в ООН – і, що ще гірше, як постійного члена Ради Безпеки – мала катастрофічні наслідки. Вона використовує ООН і як платформу для своєї пропаганди, і для блокування через право вето будь-яких спроб міжнародної спільноти протистояти її грабіжницькій поведінці.
Без відновлення верховенства права у власній організації ООН ставатиме все більш неактуальною так само, як це зробила Ліга Націй, коли вона не змогла відреагувати на вторгнення Третього Рейху до Польщі в 1939 році. Безсила ООН, неспроможна запобігти війнам і виконувати свої миротворчі зобов'язання, теж може з часом зникнути, залишивши порожнечу в архітектурі глобальної безпеки.
Настав час змінити напрямок. Якщо ні, то авторитарні режими в усьому світі не пропустять цей момент повної слабкості світових інституцій, щоб дати відсіч.
Виключення Росії з Ради безпеки
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми та група інших дипломатів, юристів, журналістів і науковців з усього світу запустили петицію про виключення Росії з ООН: #unrussiaUN.
Він закликає керівництво ООН або надати документальні підтвердження законного членства Росії, або визнати її членство в ООН фіктивним.
На момент написання петиція зібрала майже 300 тисяч підписів. Це теж не нездійсненна мрія. Томас Грант, професор міжнародного права в Кембриджі та колишній радник Державного департаменту США, який також підтримує петицію, сказав, що існує правовий механізм, за допомогою якого Росію можна вивести з Ради Безпеки. Він зазначає, що ООН вже пішла далі, коли повністю вигнала Тайвань у 1971 році.
На початку війни багато політиків не сприймали цей поштовх серйозно, але він починає набирати обертів.
У вересні минулого року світові лідери на 77-й сесії Генеральної Асамблеї ООН відкрито закликали до реформування Ради Безпеки. Президент Європейської ради Шарль Мішель закликав виключити Росію з Ради Безпеки за напад на Україну, а президент США Джо Байден, президент Франції Еммануель Макрон, тодішній прем'єр-міністр Ірландії Міхал Мартін і міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу – усі закликали обмежити право вето Росії.
Росія має бути притягнута до відповідальності. Передбачалося, що членство в ООН буде обмежено "миролюбними державами". Якщо режим країни зміниться, звичайно, її членство повинно бути можливим для відновлення шляхом голосування Генеральної Асамблеї. Але до того часу сама життєздатність ООН як миротворчої організації страждає, доки її члени змушені вести переговори з політичним режимом, який Європейський парламент та інші вважають "державою-спонсором тероризму".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
