Про весну і кров

В Києві мистецьке життя іде ніби якимись стрибками. Воно то є, то його нема. Трапляються тижні абсолютного вакууму. А буває і навпаки: все і одночасно.

Наприклад, минулого вівторка довелося вибирати між дискусією-інтерв'ю з Анні Добонтон і дискусією про роботу НЕК як органу. Минулого четверга ввечері розривалася між лекцією-дискусією про цензуру і самоцензуру, цікавим заходом на "Медвіні" та презентацією збірки Віктора Неборака.

Хоча наступного тижня я думаю відпочити від дискусій, тому піду слухати музику – концерт "Сестер Тельнюк" 19 квітня і концерт Юрія Андруховича з гуртом "Karbido" 23 квітня.

Плюс 23 квітня буде кльова міжнародна виставка про жінку в сучасному світі. А якщо почитати ще й програму "Французької весни", то з цікавого інтригує Мюрьєль Барбері 17 квітня – хочу запитати, чого її книжку обізвали "Елегантна їжачиха" замість стриманого і дивного "L'élégance du hérisson" ("Елегантність їжачка").

А ще потрібно знайти час і слідкувати за свіжачками на конкурсі ось тут: http://www.pravda.com.ua/konkurs/

Ось така весна.

Тільки одне тривожить: щороку я знаю, що весна настане після зими в березні. Але я досі не второпаю – з якою періодичністю в жилах українського культурного простору починає текти свіжа кров? Та і чи можна оці одиничні випадки цікавих акцій вважати справжньою весною?