3+2
Мені дуже подобається фільм "Чотири весілля та один похорон". Наприкінці квітня і мені випали 5 цікавих подій – хочу ними поділитися. Це 2 концерти та 3 виставки – дуже різні і просто надзвичайні.
1. Концерт Сестер Тельнюк із новою програмою "СОНМО".
Якщо чесно, коли я послухала альбом, то було аж трохи лячно іти на концерт. Бриніло запитання: як ТАКЕ можна зіграти вживу зі сцени?
Але все вдалося. Бракувало хіба гітариста Романа Суржі – замість нього тепер 2 нові музиканти, але його шарму все одно трохи не вистачало.
Концерт видався суперовий: дівчата в голосі, пісні всі улюблені, альбом-нова програма 100% вдалі. І особливість, яку не часто зустрінеш – любов, яка просто ллється зі сцени. Любов до всіх і кожного окремо – слово "сонмо" вигадане Галею Тельнюк, і говорить воно про близьку кохану людину, яка спить, тривожиться, думає, усміхається, живе і дихає разом з Тобою. Це прекрасно, як вперше почутий "L'Hymne à l'amour" Едіт Піаф.
Я з радістю подарувала свій букет тюльпанів і дорогою додому ще довго наспівувала свою улюблену пісню "Цигарка".
2. Концерт Юрія Андруховича та гурту "Karbido"
Для мене це був у певному сенсі перший досвід. Я ніколи раніше не чула вживу цих пісень, хоча за 3 тижні до концерту в плеєрі старанно і нон-стоп слухала прекрасний "Самогон" і подарований свіженький "Цинамон", а за компанію і "Кримінальні сонети", хай і не з "Karbido", а з "Мертвим півнем".
Що вам сказати? Півтори години мене просто притисло до крісла і кинуло кудись у вищі сфери. Недаремно до Андруховича часто допасовують епітет "містичний". Я не знаю, як він це робить, але було враження, що він зібрав у жменю погляди та душі присутніх глядачів.
Звісно, гріх не сказати, що сюїта в 5 частинах "Індія" на початку концерту – це безсовісно прекрасна музика. Ну і без злоби дня не обійшлося – в УП.Життя про це писали.
Квітів не дарували, але "Танго біла троянда" цитували чи не цілий вечір. Просто мій улюблений мистецький період – саме "десь поміж 20-ми, поміж 30-ми". Словом, у "яблучко"!
3. Виставка "Індпошив"
На Великій Васильківській є галерея "Мистець", куди я дуже рідко заглядаю. Але ось зайшла, спокусилася назвою "Індпошив". Це перший кураторський проект молодих-зелених студентів Академії мистецтв. "Індпошив" – це виставка таких само молодих-зелених художників-студентів.
Ну, виставка скромна, місцями трохи провалюється, але. Мені дуже сподобалася інтенція дещо обстібати роботи, зроблені за навчальним планом, по програмі. Тут допомогла гра – частину робіт було відтворено в репродукціях-футболках. Абсолютно буквальне запитання: мистецтво чи ремесло? Артефакт чи просто hand-made об'єкт?
Дуже щирі, прості і не "позерські" роботи. Причому однаково добре вони виглядали і на папері, і на футболках.
Треба і собі зробити футболку з принтом улюбленої картини... Чи може, це перетворить мене на живу рекламу?
4. Виставка "Сексуальність і Трансцендентність"
19 художників і так далі – про це писала Аксінья Куріна. Я ходила на цю виставку двічі, думаю, піду і втретє.
Писати про сподобалось-не сподобалось – це профанація. Представлені митці надто різні. З імен, які точно відбилися в свідомості, назву декількох.
Бори Михайлов – просто супер, надзвичайні фото на межі з соціальним і суто естетським, напевно найкраща з можливих серія чоловічих ню "Я не я".
Сінді Шерман – дуже прості на перший погляд колажі, за якими ховається надзвичайно цікава ідея гри жінки з власними тілом та ідентичністю \ ідентичностями, не кажучи вже про гендерну самоідентифікацію.
Річард Прінс – мій улюбленець, в його залі представлена в хорошому сенсі нахабна добірка робіт, де стьобно (пере) осмислюється все, що раніше знали про порнографію, вічні цінності та американську мрію.
Сара Лукас – arte povera, мінімум матеріалів, максимум простору для інтерпретацій її антропоморфних і водночас абстрактних "Nuds". Ілля Чічкан – просто дуже смішна серія фотографій, де за сміхом постає запитання "А що красиве, і що потворне?"
Аннет Мессаже – моя улюблениця, на виставці представлена просто фантастична її робота "Приховані тіла"... і вони дихають! В усіх прямих і переносних сенсах цього слова.
І в якості діжестіва варто зазирнути на Бессарабський ринок, де продавщиці риби, ікри та овочів-фруктів милуються мега-колажем від гурту AES+F.
Ще додам, що страшно, якщо виставка перетвориться в страшилку – рік тому всі говорили про "корову Хьорста", а тепер он говорять про "хінтай Муракамі" – а даремно... Митців багато, кожен міг би знайти своє – сексуальне чи трансцендентне.
5. Виставка "Вождєлєніє" в Українському домі
Шкода, що так недовго – ледь встигла знайти час і туди зазирнути. Це кураторський проект Олександра Соловйова, де обіграний образ вождя у широкому розумінні цього слова.
Йшла з острахом, бо говорити про Вождя – складно. В центрі уваги – образ Леніна, культ особистості та інші прекрасні совкові речі. На 3 поверхах поруч існують – і як існують! Просто казка! – роботи світочів соцреалізму та сучасного українського мистецтва.
І кічовий портрет Брежнєва в оточенні яскраво уквітчаних дівчат починає грати новими гранями. Я отримала просто колосальне естетичне та інтелектуальне задоволення – кожну роботу можна читати в контексті виставки, епохи або telle quelle.
Ось такі естетичні переживання. А що цікавого трапилося бачити вам?
