Як залатати інформаційне поле?

На 14 червня з початку поточного року видавництвами всіх форм власності було видано 7762 книг і брошур тиражем 15 мільйонів 156 тисяч екземплярів. Минулого року за цей же період з друку вийшли 9685 найменувань тиражем 20 мільйонів 374 тисяч.

Це означає, що нових книжок за перші півроку 2010 року випустили на 5 мільйонів менше.

Українці справді читають мало, але не настільки, щоб відбулося аж таке згортання книговидання. Очевидно, в інформаційному полі росте величезна дірка. Її розмір – як мінімум оті 5 мільйонів примірників.

Скажу очевидну річ: виходом із цієї ситуації в стилі Рея Бредбері може бути поширення електронної книги. Випуск електронної книги, за зізнанням одного вітчизняного автора, має собівартість до 1000 гривень. Це набагато дешевше, ніж витрати на паперову книжку.

Здавалося б, про що тут далі говорити? Вигоди очевидні: економія грошей та нервів у взаєминах із видавцем, можливість дешево публікувати молодих і перспективних тощо. Але тоді незрозуміло, чому Україна досі не потопає в електронних книжках.

Відповідь на поверхні – надмірна звичка до піратства. Мені песимістично здається, що навіть символічна ціна 5 гривень за новий електронний текст навряд чи змусить більшість юзерів завантажувати той текст легально – все одно шукатимуть по знайомих, проситимуть переслати, викладатимуть на інших сайтах тощо.

Це навіть не проблема моралі. Це проблема виховання. В Україні відсутній елементарний умовний рефлекс – платити за витвір мистецтва, зокрема за текст. А все тому, що досі мало хто бачить у літературці цінність у грошовому еквіваленті.