Мудаки

В суботу подивилася фільм "Мудаки".

Після цього фільму я вже не зможу серйозно сприймати плачі про відсутність фінансування як головне джерело летаргічного сну українського кінематографу.

"Мудаки" – гостросоціальне та винятково мистецьке переосмислення дійсності, створення витриманого та художнього простору з яскравим шармом. Це практично Рабле – в сенсі карнавальності та сміху.

Звісно, для кіно гроші необхідні – про це не писав і не говорив хіба що лінивий (ось і Сідні Люмет не дасть збрехати).

Але найважливіше – це ідея. Мертву утробу митця ніколи не оживлять "нулики" виділених на творчість сум.



Подібну тенденцію демонструє і сучасна українська література. Хтось говорить і нарікає на кризу, нерозуміння видавця, прагматичність ринку, відсутність читачів. Хтось діє – їздить на фестивалі, виступає, друкується в альманахах, самостійно видає електронні книжки.

Подібна діяльність надзвичайно малобюджетна. Скажімо, собівартість створення електронної книжки в найгіршому разі складатиме гонорар коректору-редактору та дизайнеру. Навіть за розміщення в мережі платити не доведеться, бо вже є безкоштовні сайти на кшталт "Автури". Парадоксально найдорожчою буде хіба що особиста участь у літературних імпрезах – і все через ціни Укрзалізниці на квитки.

У "Мудаках" є зворушлива історія про хлопця, котрий дуже скучив за другом Сєрьогою Причина туги цілком житейська – позичені півроку тому 300 баксів.

Я б не хотіла, щоб сучасне українське мистецтво так само скучало за своїм метафізичним Сєрьогою. Сєрьога борг не поверне – і з цим треба якось жити далі.