Жінки роздягаються, або Страшне слово "фемінізм"
В новому випуску моєї програми "Антена" на Громадському радіо говоримо про те, чому в Україні (та й у світі) немає гендерної рівності, і чому водночас не є популярними ідеї фемінізму.
Моя гостя – Наталя Чермалих, учасниця ініціативи "Феміністична офензива".
Розмову можна почути на сайті Громадського радіо та на Sound Cloud.
До речі, якщо ви хочете допомогти Громадському радіо, натисніть велику жовту кнопку тут.
Письмовий короткий конспект розмови нижче:
Гендерна сегрегація в Україні:
В Україні зараз спостерігаємо процес гендерної сегрегації, який ще можна назвати процесом гендерної геттоїзації. Це процес передбачає, що саме жінки стають репрезентантками певного типу ідеології фемінності. Натомість чоловіки своїми тілами репрезентують владу, гроші, інтелектуальність тощо.
Питання інтелектуальності є дуже чутливим. В Україні та світі жінки є більш освіченими – якщо говорити просто про рівень освіченості, в процентному відношенні. Але цей факт ніяк не впливає на питання репрезентації.
Окрім "скляної стелі" існує також "скляний ліфт". Якщо в якійсь сфері жінок дуже багато, а чоловіків дуже мало, то чоловікові легше піднятися на вищі щабелі, бо до нього існує особливе ставлення. І навпаки – якщо жінка працює, наприклад, хірургом, то їй потрібно постійно доводити іншим, що вона справді добрий фахівець.
Той самий перелік проблем стосується будь-якого соціуму, а не тільки України. Жінки мають менший доступ до владних і грошових ресурсів. Жінки є більш бідними. До них також застосовують біологічний детермінізм, вважаючи вроджено здібними до певної роботи. Можливо, це комусь вигідно – зосереджувати владу та гроші в одних руках, залишаючи жінкам лише репродуктивну сферу.
Чому фемінізм не надто популярний в Україні?
Те, що фемінізм сьогодні не надто популярний в Україні – це ще й наслідок радянського спадку.
Політика СРСР була дуже гендерно чутливою, але лише на папері. Багато прогресивних кроків були скасовані в часи сталінсько-жданівського повороту.
І СРСР, і Китай надали жінці певні права, але ніде не закріпили потребу розділяти домашні обов'язки. Радянська жінка була борчинею двох фронтів – робочого і домашнього. Ніхто не може змусити чоловіка прибирати вдома, якщо цього не зробить сама жінка. Ми просто так звикли – нам це здається "природним".
Але нічого "природного" немає в тому, що жінка виконує хатню роботу та роботу по догляду за дітьми.
Фемінізм має негативну славу. Французька філософиня Женев'єв Фрес колись написала есе "Фемінізм – це прокляте слово". Якщо вживати "гендерна паритетність" чи синоніми – то говорити легше.
Слово "фемінізм" завжди провокує баталії. Я думаю, що це добре. Бо розмова про гендерні відносини зачіпає всіх і кожного, приватну сферу кожного.
В нашій культурі політична критична позиція жінки сприймається як щось доволі негативне. Хоча є традиція роботи таких жінок – згадаймо Лесю Українку, Ольгу Кобилянську.
Навіщо фемінізм сьогодні, коли нібито "всі права вже здобуто"
Фемінізм – це постійна боротьба. Всі права ще не є здобутими, ні для чоловіків, ні для жінок.
Жінки в Україні досі заробляють на 20-30% менше, ніж чоловіки. Наприклад, жінок чомусь "не тягне" працювати в парламенті та уряді. Але чомусь їх "тягне" працювати в дві зміни на погано оплачуваній роботі.
В книжці "Гендер для меді" наведено добрий приклад з роботи уряду – на верхніх посадах працюють чоловіки, натомість жінки виконують репродуктивну роботу секретарок тощо. Чи можна це назвати рівністю?
Жінка в політиці
Жінка в політику не потрапляє, якщо вона радикальна феміністка – навіть у країнах, де є гендерний паритет. Зазвичай до влади потрапляють жінки, що вміють досягати компромісів чи колабораціонувати з владою.
Жінка при владі могла би говорити від імені групи жінок – говорити про репродуктивну сферу, боротьбу з дискримінацією тощо. Натомість сьогодні жінки в українській політиці про це не говорять. Наприклад, ніхто з них 8 березня не закликає колег-чоловіків приділяти більше уваги боротьбі з нерівністю.
Що може кожна з нас зробити на власному приватному рівні?
На дуже приватному рівні існує поняття "жіноча мізогінія". Наприклад, щодня жінка, дивлячись у дзеркало, міркує, чому вона має той тип фемінності, а не інший. Бо жінки зараз мають право лише на один канон – глянцева преса є провідником панівного дискурсу жіночої візуальності.
Чому жінки не об'єднуються за свої права? Через інтеріоризацію свого досвіду. Про це є добрий есей 18 століття "Добровільне рабство" – ми самі йдемо у це ярмо. Також причиною є відсутність гендерного елементу в шкільній та університетській освіті.
Що робити, як боротися на власному приватному рівні? Важливі не тільки законодавчі ініціативи – добрі закони не означають, що пануватиме рівність, як показав досвід СРСР. Фемінізм починається з приватного життя. Важлива також робота медіа та редакціна політика. Якщо ви бачите аберації в медіа, чуєте погрози та лайку в бік жінок – про це треба говорити.
Нормальним рефлексом є прояви низової жіночої солідарності. Патріархальна культура базується не тільки на тому, що чоловіки принижують жінок. Не всі чоловіки принижують не всіх жінок. Всі ми чули про стереотипи "жіночий колектив" і "жіноча дружба". Невже жінки не здатні працювати разом та дружити? Звісно, здатні.
Треба підтримувати одна одну щодня. Потрібно творити сестринство.
Повністю цю розмову можна почути на сайті Громадського радіо та на Sound Cloud.
Допомогти Громадському радіо можна на на сайті Спільнокошту. Для цього достатньо натиснути велику жовту кнопку.
