Фейкова історія є важливою зброєю у спробі Володимира Путіна знищити Україну (Atlantic Council, 5 грудня 2023 року)

Сумнівно, що Володимир Путін справді вірить більшій частині антиукраїнської пропаганди, що надходить з ехокамери Кремля. Зрештою, мало хто з освічених людей вірить. Однак, у нього та його колег немає іншого вибору, окрім як рішуче протистояти переконливому національному наративу України про країну, яка виходить зі століть імперського поневолення та відвойовує своє місце в європейській сім'ї націй. Відповідь Росії зосередилася на запереченні права України на існування. Використання Кремлем фальшивих історичних наративів, які делегітимізують Україну, є ключовим елементом ширшої кампанії Росії зі знищення української держави та нації. Як такий, він заслуговує набагато більшої міжнародної уваги, ніж отримує зараз.

Історія України проста, на відміну від байок, які поширює російська влада. Всупереч твердженням Кремля, Україна є демократичною, єдиною державою з особливою та багатою історією, що налічує понад тисячу років. Сучасна Україна жодним чином не є "молодшим братом" Росії. Насправді можна легко стверджувати, що ситуація протилежна. Згідно з її власною історією походження, Росія виникла із середньовічної держави Київської Русі з центром у столиці України. Через Україну в Росію прийшли християнство і європейська культура.

Багато різних частин головоломки, які складають офіційну версію Путіна про глибоко неспокійні історичні відносини між Росією та Україною, просто не складаються. Його твердження про спільне минуле та спільну ідентичність зручно ігнорують століття репресивної політики та примусової русифікації, нав'язаної українцям російською імперською владою протягом царської та радянської епохи.

Проте, Путін застосував своє спотворене бачення, щоб стверджувати, що дві країни є однією нацією і що, по суті, зараз між народом України триває громадянський конфлікт. Це стосується народу, який 92 відсотками проголосував за незалежність у 1991 році, з більшістю в кожному окремому регіоні країни. Це також про народ, який влаштував дві революції після того, як став незалежним, щоб залишатися вільним і демократичним.

Останні опитування постійно показують, що українці не хочуть віддавати жодного дюйма окупованої землі Росії в обмін на припинення того, що Путін евфемістично називає своєю "спеціальною військовою операцією". Переважна більшість українців і світової аудиторії визнає цю "операцію" агресивною війною, яка коштувала сотні тисяч життів за останні двадцять один місяць, на додаток до тисяч загиблих протягом попередніх восьми років військових дій після вторгнення Росії в Крим та Донбас на сході України у 2014 році.

Всупереч тому, що Путін наполягає на факті, що українці насправді є росіянами ("єдиним народом"), відмінності між двома країнами тепер очевидні як ніколи. Сучасна Україна є демократією, хоча часом і безладною. На противагу цьому, путінська Росія – це диктатура, вертикаль влади, яка ведеться зверху донизу та очолюється однією людиною.

Російська армія, що вдерлася, – не єдиний ворог, з яким стикається Україна; російська пропаганда, яка стимулює і виправдовує вторгнення, є, мабуть, такою ж смертоносною. Москва робить усе можливе, щоб змусити замовкнути українські голоси та зробити так, щоб історія України розглядалася через дуже вибіркову та туманну призму Росії. Ці індоктриновані зусилля спрямовані на росіян, українців, а також на міжнародну аудиторію різними способами, але з однаковим захватом та ентузіазмом.

Протягом багатьох років було очевидно, що західні політики, політичні діячі та коментатори були особливо сприйнятливими до російської антиукраїнської пропаганди через їхні часто обмежені знання відповідної регіональної історії. Сьогодні як ніколи важливо протистояти неправдивим історичним наративам Росії, оскільки міжнародна підтримка України цілком може визначити результат війни.

Якщо російську пропаганду не притупити, пересічний виборець у західних країнах залишиться віч-на-віч із неправдивою українською історією, яку поширює на міжнародному рівні Кремль та його мережі союзників й агентів. Ця неправда містить центральне повідомлення про те, що немає окремого українського народу чи української держави. Натомість є тільки Росія.

Ця спотворена логіка дозволяє Путіну стверджувати, з незворушним виразом обличчя, що Росія не веде війни проти українського народу, всупереч безпрецедентному кровопролиттю з лютого 2022 року. Це є підґрунтям його твердження, що повномасштабне вторгнення Росії насправді є спробою звільнити Україну від "нацистів". За словами Путіна, Україна є частиною Росії, тому західний світ не має права втручатися у, по суті, внутрішню справу.

Кремлівська збройна версія історії допомогла заручитися високим рівнем внутрішньої підтримки Путіна та його вторгнення в Україну в самій Росії, якщо прийняти за Євангеліє (істину) цілісність опитувань громадської думки, проведених за диктатури. Незалежно від того, чи є ці опитування справді репрезентативними, чи ні, очевидно, що в сучасній Росії немає значущого антивоєнного руху.

Зараз мало що можна реально зробити щодо стану громадської думки в Росії. Справжня небезпека полягає в тому, що російській дезінформації щодо української історії дозволять ще більше впливати на громадську думку на Заході та викликати сумніви щодо легітимності боротьби України за виживання. Це може зменшити постачання військової та іншої підтримки в момент найбільшої потреби України. Це було б трагедією для України та катастрофою для всього західного світу з тяжкими наслідками для майбутнього міжнародної безпеки.

Джерело: Atlantic Council, 5 грудня 2023 року

https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/fake-history-is-a-crucial-weapon-in-vladimir-putins-bid-to-destroy-ukraine/

Ігор Смешко, український політик, колишній начальник Головного управління розвідки МО України та Голова Служби безпеки України.

Автор книги "Нариси з історії України" https://www.amazon.com/Essays-history-Ukraine-Ihor-Smeshko/dp/9669866073/ref=sr_1_1?crid=192AI409UYZL2&keywords=essays+of+the+history+of+ukraine&qid=1701871607&sprefix=essays+of+the+history+of+ukraine%2Caps%2C611&sr=8-1

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.