МИРНИЙ ПЛАН НЕ ЛИШЕ ДЛЯ УКРАЇНИ, АЛЕ Й ДЛЯ ВСЬОГО СВІТУ

"Україна завжди прагнула бути вільною"

Вольтер, "Історія Карла XII, короля Швеції", в-во Крістоф Реві, м. Базель, 1730 р.

"Не може бути безпеки Європи без безпеки України"

Жозеп Боррель, Глава європейської дипломатії, 05.01.2022р.

Основними варіантами мирного плану закінчення цієї війни і, без перебільшення, порятунку сучасного Світу, є наступні.

Варіант "А" мирного плану, який може бути реалізований за умови розуміння усіма головними центрами впливу світу, що вони несуть колективну відповідальність за безпеку Планети. Визнання ними допущених раніше помилок і недооцінки фактору України в Європі та в геополітиці, розуміння нагальної необхідності повернутися до виконання чинних норм міжнародного права і забезпечення подальшого мирного і еволюційного розвитку Світу. Ще до початку широкомасштабної агресії Росії в Україну 24 лютого 2024 року реалізація плану "А" могла врятувати мир на Планеті. Вперше цей варіант було опубліковано 29 грудня 2021 року у статті "Без безпеки України немає безпеки для Європи" (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/61cc88f72e5f8/) – за два місяці до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Першим пунктом варіанту "А" є підтвердження і практичне виконання гарантій безпеки Україні з боку Росії, згідно з Будапештським меморандумом від 1994 року, і виведення російських військ з України за межі її кордонів 1991 року.

Виконання цього пункту необхідне:

1. Для підтвердження дієздатності, а не руйнації, Віденської Конвенції про право міжнародних договорів від 1969 року.

Якщо цього не зробити, то на підставі якого джерела міжнародного права може бути підписаним будь-який новий міжнародний договір? І де тоді гарантії виконання нового договору, якщо чинний міжнародний договір хоча б хтось один вважатиме необов'язковим для виконання? Який сенс підписувати з Росією будь-які нові договори, якщо вона не виконує чинні, раніше підписані?

2. Для підтвердження дієздатності, а не руйнації, Гельсінських угод від 1975 року. Порушивши Будапештський меморандум і кордони України, Росія запустила "принцип доміно" щодо можливості руйнації всіх кордонів у Європі. Тих кордонів, які були встановлені після закінчення Другої світової війни і непорушність яких була підтверджена в 1975 році у Гельсінкі. Неповернення України до її законно визнаних кордонів рівнозначне визнанню Гельсінських угод "картковою будівлею", яку тепер може зруйнувати будь-яка країна стосовно сусіда – аби лиш була для цього сила.



Якщо Росія вважає, що розпад СРСР звільнив її від виконання Гельсінських угод, то варто нагадати: Радянська імперія саморозпустилася, а Росія добровільно взяла себе її зобов'язання як правонаступниця. Саме завдяки цьому вона зайняла місце СРСР у Раді безпеки ООН, (хоча й з порушенням відповідних процедур, прописаних у Статуті цієї організації). Якщо Росія відмовляється від зобов'язань СРСР за Гельсінськими угодами, то це дає право ООН переглянути її членство у Раді безпеки – у повній відповідності зі Статутом цієї організації.

3. Для підтвердження дієздатності, а не руйнації, Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) від 1968 року. У разі невиконання Будапештського меморандуму і незабезпечення реальних гарантій безпеки Україні вона має право вийти з цього договору. Обидва договори для України є взаємопов'язаними (повна назва Будапештського меморандуму – Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї).



До речі, навіть старовинне англосаксонське право визнає, що кожна сторона угоди, яка надала послуги, має право на справедливу компенсацію за них. Вихід України з цього договору буде, де-факто, його смертю. Тоді жодна країна у світі ніколи не обміняє володіння чи можливість володіння ядерною зброєю в обмін на будь-які гарантії безпеки і не приєднається до цього договору.

Україна вже надала всьому Світові безпрецедентну послугу у зміцненні його безпеки. Зокрема, вона ліквідувала загрозу знищення США третім у світі за потужністю арсеналом стратегічної ядерної зброї. Для американських платників податків вартість такої послуги з того часу – це заощаджені ними на оборону країни вже трильйонів доларів США (за неповними і дуже скромними розрахунками).

Посилання деяких політиків на різний переклад англійських слів "guarantees" і "assurances" ("запевнення у підтримці" – саме так вони почали трактувати "on security assurances" з назви Меморандуму після вивезення ядерної зброї з України) є лукавством з точки зору міжнародного права. Усі примірники Будапештського меморандуму, згідно з Віденською Конвенцією, мають однакову юридичну силу. У назві українського примірника використане слово "гарантії", у назві російського – "гарантии", і ці слова не мають подвійного тлумачення. А лукавим політикам, які посилаються на різний переклад, варто нагадати значення англійських слів "Гідність", "Мораль" і "Честь".

Другим пунктом варіанту "А" мирного плану має бути доповнення Будапештського меморандуму (БМ) додатковою Угодою "Про механізм забезпечення реальних гарантій безпеки Україні згідно з Будапештським меморандумом від 1994 року".



У цій Угоді має бути сформульований новий механізм реального забезпечення гарантій безпеки України у разі нової агресії проти неї.

Необхідність цього продиктована тим, що:

1. Текст Будапештського меморандуму, як довела практика, залишив прогалини, які за рахунок казуїстики дають лукавим політикам можливість ухилитися від виконання їхніми державами гарантій безпеки, наданих ними Україні. Згадаймо: в обмін на унікальний внесок у ядерне роззброєння і світову безпеку (вже зроблений Україною) ядерні держави гарантували Україні її незалежність, суверенітет і наявні кордони. Ціна невиконаних гарантій – 20 % окупованої території України, сотні тисяч загиблих, руйнація інфраструктури і економіки найбільшої країни Європи, загроза початку Третьої Світової війни і крах системи міжнародного права, яка забезпечувала мир у Європі від 1945 року. Ці вади тексту Меморандуму мають бути виправлені шляхом його доповнення.

До речі, перебуваючи протягом 1992-1996 рр. на посаді воєнного, військово-морського, військово-повітряного і з питань оборони аташе України в США, брав участь у переговорах з ядерного роззброєння України. Засвідчую, що під час цих переговорів, як у Києві, так і у Вашингтоні, жодний представник США ніколи не висловився, що Україна отримує не реальні гарантії її безпеки, а лише "запевнення" у них.

Президенти України та її вище воєнно-політичне керівництво тих часів вірило у наданні Україні саме реальних гарантій безпеки в обмін на третій у світі за потужністю ядерний арсенал. Гарантії безпеки з Будапештського меморандуму слово в слово повторюють гарантії безпеки, обіцяні Україні у Тристоронній заяві, підписаній 14 січня 1994 р. у Москві Президентами України, США та Росії: "Президенти Б. Клінтон і Б. Єльцин поінформували Президента Л. Кравчука, що США і Росія готові надати Україні гарантії безпеки ("security assurances" – І.С.). Зокрема, як тільки Договір про СНО-I набере чинності і Україна стане учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як держава, що не володіє ядерною зброєю...".

Саме тоді, коли США разом із Росією тиснули на Україну, аби вона позбулася ядерної зброї, "security assurances" трактувалися саме як "гарантії безпеки". Жоден з американських посадовців жодного разу не стверджував тоді українським представникам, що вони мають на увазі всього-на-всього формальне "запевнення у підтримці". Чи щось інше, але в жодному разі не повноцінні "гарантії безпеки". Не могли ж ці гарантії, обіцяні 02.06.1996 р., раптом перетворитися у прості "запевнення у підтримці" після того, як Україна остаточно позбулася ядерної зброї і втратила ядерний статус? Це що – справедлива "компенсація" в обмін на зміцнення безпеки США за рахунок безпеки України, вартістю у трильйони доларів?

Невже супердержава, яка прагне бути великою і претендує бути порядним планетарним поліцейським, може підписувати документи такої ваги і поводитися при цьому, як дрібний злодій на сільському ярмарку? Для великої держави і великих лідерів їхні власні репутація і честь диктують правила поведінки. Згідно з якими суть подібного документу, а не казуїстика при тлумаченні його формулювань є найбільш важливим фактором. Велич держави, як і людини – це, перш за все, чесне ім'я, моральний авторитет і честь. Невже після такої поведінки ядерних держав хтось коли-небудь у майбутньому наважиться позбутися власної ядерної зброї чи можливості її отримати?

Нагадаємо також, що у грудні 2013 року під час візиту президента України Януковича до Китаю було підписано спільну заяву. В цій заяві Китай підтвердив Україні гарантії її безпеки в разі ядерної агресії проти неї або загрози такої агресії. Ця подія широко висвітлювалася в китайських ЗМІ, включно з газетою "Женьмінь жибао". Проте після початку російської агресії проти України у 2014 році стаття з цієї газети була прибрана. У червні 2023 року прем'єр-міністр Японії Фуміо Кішіда під час візиту до Києва заявив, що Китай має бути для України "ядерною парасолькою". Очевидно, маючи на увазі офіційні міжнародні зобов'язання Китаю перед Україною.

2. Брутальне порушення Росією Будапештського меморандуму і неповне виконання його положень іншими підписантами вимагають, щоб у додатковій до меморандуму Угоді був сформульований покроковий і почасовий механізм реалізації передбачених у меморандумі гарантій, який би унеможливив нову агресію проти України. Цей детальний механізм може бути наданий як з боку ядерних країн підписантів Меморандуму, в разі їхньої згоди, так і з боку нових країн чи союзів країн, які висловлять бажання, на принципі взаємності з Україною, посилити спільну колективну безпеку у майбутньому.

3. Радикальним вирішенням цього питання було б приєднання до такої Угоди НАТО, як нового, колективного, гаранта безпеки України, у разі нової агресії проти неї. В обмін на зобов'язання України, яка має наразі найбільш досвідчену і боєздатну армію у Європі, стати гарантом безпеки країнам учасницям Альянсу – в разі агресії проти них.

Фактично, це – окремо визначений союз України з НАТО, без розміщення на її території інфраструктури і військ країн учасниць Альянсу, чого так побоювалась Росія і що називала однією з причин своєї агресії проти України.

Третім пунктом варіанту "А" мирного плану має стати надання коаліцією демократичних країн Світу допомоги Україні у відновленні її зруйнованих територій, економіки та допомоги у швидкому відновленні демократичних інститутів влади і прийняті її у Європейський Союз. Із формуванням відповідної стратегії такої допомоги, на кшталт "плану Маршала" для України, і вирішенням питання компенсації Росією збитків, завданих нею Україні під час війни.

Загалом, такий План і для Росії був би шансом відійти від прірви, пов'язаної з відмовою від Європейського цивілізаційного шляху розвитку. Шансом уникнути дезінтеграції, яка чекатиме її через повернення до азійської моделі існування часів колишньої Московії (до 15 століття), із залежністю тепер вже не від Золотої Орди, а від Китаю.

Варіант "В" мирного плану потрібно буде реалізовувати в тому випадку, коли Альянс відмовиться приєднатися у статусі колективного гаранта безпеки України до Угоди, яка має стати додатком до Будапештського меморандуму (про неї йшлося у другому пункті варіанта "А").

Така відмова буде можливою, якщо правлячі еліти США продовжуватимуть політику національного егоїзму і зберігатимуть ілюзії щодо можливості своєї держави зберегти провідну роль у світі, навіть якщо вона зрадить Європу, залишивши її без своєї безпекової підтримки. І якщо, крім того, Німеччина разом з деякими іншими країнами НАТО продовжуватимуть вважати, що для них сепаратні відносини з Росією та економічні преференції від неї важливіші, ніж загальноєвропейські інтереси і питання глобальної безпеки.

В такому випадку план за варіантом "В" має включати основні положення пунктів 1-3 плану за варіантом "А", але в них слова "НАТО" потрібно буде замінити словами "нова коаліція країн демократій". До цієї коаліції могли б увійти як окремі країни НАТО, так і інші демократичні країни, які вже розуміють необхідність створення ще одного військово-політичного Союзу, у складі якого була б коаліційна армія, здатна самостійно, без допомоги США, захистити Європейський континент і протистояти будь-яким загрозам.

Обидві ці ініціативи могли б бути об'єднані в одну і підсилені – як існуючим військовим та ресурсним потенціалами України, так і відродженими (у майбутньому) її економічним і фінансовим потенціалами.

Наразі ж у жодній країні світу, навіть у самій Росії, думаю, вже не сумніваються щодо готовності народу і військових України до необмеженої часом боротьби за незалежність. Адже починаючи з ХVІІ ст. українці безліч разів доводили, що Свобода і Демократія не є для них просто словами. Історія України і українського народу (для тих, хто її вивчав) вже давно засвідчила, що Росія не мала жодного шансу виграти війну проти неї. Навіть повна окупація України була б лише початком кінця існування країни-агресора, у кінцевій перспективі, а не України.

Будь-які спроби лише "заморозити конфлікт", без відновлення суверенітету і цілісності України у кордонах 1991 року, будуть всього-на-всього ілюзією закінчення війни у Європі. Припинення вогню, фіксація лінії розмежування і розведення військ за допомогою міжнародних миротворців, безумовно, мають стати першим кроком для миру. Але будь-яке тривале перемир'я з Кремлем без виконання ним вимог Будапештського меморандуму буде використане Кремлем для підготовки нової агресії і спроби реваншу. Єдиною запорукою проти цього є лише швидке підписання дієвою військово-політичною силою додатку до Меморандуму з визначенням у ньому недвозначного алгоритму дій у разі нової агресії.

Усім сторонам мирного процесу потрібно нарешті позбутися недооцінки народу і солдатів України. Для цього потрібно враховувати не лише позицію чинного уряду України, але й волю і прагнення народу України. А також – закони України і її чинну Конституцію. До речі, уряд України, який згідно з Конституцію зобов'язаний забезпечувати "реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору", вже давно мав би згадати і нагадати партнерам ще й текст Хартії про стратегічне партнерство України і США, у якій США "підтверджують важливість гарантій безпеки, закріплених в Тристоронній заяві Президентів США, Російської Федерації та України від 14 січня 1994 року, та Будапештського меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року".

Згідно з Конституцією, чинним законодавством і національними інтересами України усі її уряди вже давно, одразу після анексії Криму у 2014 році, повинні були зробити наступні кроки:

- скликати передбачені Будапештським меморандумом консультації його країн підписантів;

- офіційно звернутися до США з проханням надати Україні, як офіційному стратегічному партнеру США, статус головного військово-політичного союзника поза НАТО;

- виконати Постанову Верховної Ради України від 6 липня 2010 року N2431 "Про надання Україні реальних гарантій безпеки". Згідно із Конституцією України ця Постанова парламенту України є законом, який є обов'язковим для виконання усіма президентами і урядами України, починаючи з 2010 року. Одночасно вона є єдиною законодавчо встановленою дипломатичною директивою для усіх президентів і урядів, яка визначає напрям їх діяльності по зміцненню оборони і безпеки України дипломатичним шляхом;

- звернутися в ООН для офіційного визнання Росії країною-агресором і блокування, таким чином, її голосу в Раді безпеки ООН.

Як варіант "А", так і варіант "В" зовнішньополітичного забезпечення мирного плану для України обов'язково мають бути у тандемі із внутрішньополітичним планом зміцнення України. Назвемо його планом "С".

Перш за все: досвід, отриманий Україною після відновлення незалежності, має допомогти українцям остаточно позбутися політичних ілюзій і романтизму у зовнішній політиці, за які вже було сплачено жахливо високо ціну.

Україна ніколи не мала і не матиме безкорисливих друзів за кордоном. Не лише на Сході, але й на Заході. Головна загроза її незалежності і демократії ще досить тривалий час існуватиме на Сході, в Росії – допоки там пануватиме авторитаризм, а не демократія. Водночас українці мають також позбутися ілюзій і про безкорисливу допомогу із Заходу. Допомагають сильним і самодостатнім (на принципах спільності інтересів та компенсації за надані послуги), а не слабким і безвідповідальним.

Залишки пострадянського патерналізму мають бути також остаточно замінені здоровим глуздом і національним прагматизмом, а також вірою у власний прогресивний розвиток за рахунок власних зусиль і власного потенціалу. Перш за все – за рахунок економіки і армії. Політика, яку проводив засновник сучасної Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка і слова, які йому приписують, є актуальними і для сучасної України: "Нації, які тільки споживають і нічого не виробляють, спочатку втратять свою гідність, потім волю і, в результаті, своє майбутнє".

Тому план "С" із внутрішньополітичного забезпечення миру Україні має включати заходи з відродження і зміцнення усіх чотирьох елементів державної сили України: Економіки, Армії, Дипломатії та Інформаційної Політики. Причому – зміцнення до такого рівня, який би будь-якого потенційного агресора застерігав проти нових планів агресії і стримував його від нової спроби випробувати на міцність український народ та його державу через неминучість більш ніж адекватної відплати за подібні спроби.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.