30-річна війна Путіна і новий світовий порядок
Друга "30-річна війна" Європи добігає кінця, і її результат залишається невизначеним. Це катастрофа, яку можна було б запобігти, якби тільки...
Це почалося ще до того, як Путін обійняв посаду, коли він і його "силовики" – відсунуті на узбіччя та озлоблені представники російських збройних сил, розвідки й силових структур – задумали відтворити царську і радянську імперії та встановити панування над Європою. Війна, її планування та підготовка тривалий час перебували на докінетичній стадії й не переходили у відкриту фазу починаючи із 2005 року і до початку наступу у 2014 році. Надалі вона розгорталася як війна на виснаження аж до 2022 року, коли, за оцінками, близько 3000 танків, 10000 одиниць бронетехніки та майже 200000 військовослужбовців перетнули український кордон, щоб завдати вирішального удару по державі, яка була головною перешкодою на шляху реалізації всіх планів і амбіцій Путіна. Через чотири роки, замість прогнозованих "трьох днів", понад 50 % особового складу та звичайного озброєння російської армії залишилися знищеними й розкиданими на українських полях.
Не варто мати жодних ілюзій. Ця війна ніколи не була лише за територію чи ресурси. Росія, яка в 28 разів більша за Україну, має достатньо і того, і іншого. Це війна за панування в Європі та повалення ненависного світового порядку, запровадженого і підтримуваного США, в якому індивідуальна свобода, демократія, підзвітність влади та непорушність кордонів знаходяться під загрозою, а верховенство права відрізняє західну цивілізацію від регресивних автократій. Це війна, в якій силове включення та експлуатація ресурсів і громадян України в каламутний "русскій мір" не лише істотно посилили б атаки Росії на Європу, а й назавжди знищили б українську незалежність, суверенітет і національну ідентичність.
Вторгнення, починаючи з його найперших етапів у 2014 році, було явним порушенням "гарантій", "запевнень" та "зобов'язань" Росії, передбачених Будапештським меморандумом щодо суверенітету та територіальної цілісності України. Українці відмовилися від третього за величиною ядерного арсеналу в світі (частина якого й досі під контролем Росії і націлені на США) в обмін на те, що вони вважали залізними гарантіями від трьох глав держав-підписантів (США, Великої Британії, Росії), до яких невдовзі приєдналися Китай і Франція...
(Примітка. Слід зазначити, що хоча США підписали Віденську конвенцію про право міжнародних договорів у 1970 році, вона не була ратифікована Сенатом. Конвенція і не вимагала цього. Але, це дало підстави для маніпуляцій стосовно того, що вона не є юридично обов'язковою для США. Отже, незважаючи на те, що у Конвенції визначено, що якщо у тексті міжнародного договору немає вимоги ратифікації парламентом, він є обовʼязковим для виконання країнами-підписантами, це залишило інформаційну свободу дій для Білого Дому у маніпулятивному вирішенні, які угоди, підписані президентом, є обов'язковими. Хоча історичний досвід США свідчить, що угоди, підписані президентом, користуються великою повагою навіть без ратифікації Сенатом.).
Слід віддати належне президенту Клінтону, який після вторгнення Росії в 2022 році визнав важливість Меморандуму та його юридично обов'язкові наслідки, заявивши, що не підписав би його, якби передбачав такі наслідки. Адміністрація президента Байдена часто посилалася на Меморандум та порушення Росією суверенітету України, обґрунтовуючи необхідність виділення десятків мільярдів доларів для стримування російської агресії. Фактично, Білий дім за адміністрації Байдена мав на своєму вебсайті сторінку про Меморандум, допоки вона не була видалена адміністрацією Трампа. Навіть президент Трамп, стверджуючи, що Росія не захопила б жодного сантиметра української землі, якби він був президентом у 2014 році, мав на увазі, що своєчасне втручання США (як того вимагає Меморандум) могло б переконати Путіна відступити. Просто адміністрація Обами проігнорувала Меморандум і закликала українців не чинити опору Путіну, побоюючись ескалації конфлікту. Слабкі санкції та заборона на продаж летальної зброї Україні ще більше заохотили Путіна до реалізації своїх військових планів.
На відміну від адміністрації Обами, яка відкинула (на той час незручний) Меморандум, Путін не міг уявити собі такого щасливого збігу обставин, коли американський президент відмовляється виконувати угоду, за якою Україна врятувала Америку від ядерної катастрофи, поставивши під загрозу власне існування. Але чи враховували високопосадовці адміністрації значну побічну шкоду, яку вони завдали глобальному верховенству права, авторитету Америки та режиму нерозповсюдження ядерної зброї, запевняючи українців, що США "підтримають їх"? Коли мова угоди настільки проста, а її наміри настільки чіткі, як у Меморандумі, словесні викрути не можуть замінити суті, а ухиляння від визначеності щодо її форми та повноти є лише димовою завісою для ухилення від відповідальності. Хоча Меморандум займає лише одну сторінку, важливо пам'ятати, що 32 європейські країни покладаються на один-єдиний абзац (статтю 5) Північноатлантичного договору, який займає третину цієї сторінки. Нездатність Америки забезпечити виконання Меморандуму призвела до катастрофічних наслідків та нестабільності, які ми бачимо сьогодні.
Якби Меморандум був дотриманий, а США і Велика Британія, разом із Францією, зайняли б тверду позицію, коли Путін вперше вирішив його порушити, то, можливо, були б альтернативи війні, такі як жорсткі санкції, швидка військова логістична підтримка України, заморожування російських суверенних активів, загроза скасування декларації України про нейтралітет і заява про можливий прискорений вступ до НАТО. Навіть просте скликання конференції країн-підписантів (як того вимагає Меморандум) могло б змусити Росію відступити. Заходи могли бути прийняті незабаром після порушення і цілком входили в повноваження президента. Можливо, президент Трамп мав рацію, коли сказав, що Путіна можна і потрібно було зупинити в 2014 році. Меморандум надавав як зобов'язання, так і легітимність для цього.
Однак Україна не може повернути час назад. Україна повинна дивитися в майбутнє, в якому Меморандум залишається основою її відносин із глобальними ядерними державами, хоча він і ПОТРЕБУЄ ОЧЕВИДНО доповнення додатковими гарантіями безпеки від третіх сторін та ПІДСИЛЕННЯ СПРОМОЖНОСТІ України стримувати БУДЬ-ЯКУ НОВУ агресію. Як базовий орієнтир, залишається відкритим питання (коли Україна буде в кращому переговорному становищі), чи були гроші, які Трамп хоче "повернути" США, фактично позикою чи вартістю виконання зобов'язань Америки. Безперечно, Україна не відмовилася від свого ядерного арсеналу без визнання підписантами, що Україна очікувала (і мала право на) щось більше, ніж дружнє плескання по спині.
176 міжконтинентальних балістичних ракет і 6000 боєголовок, що належали Україні (але підконтрольні Росії і націлені на США), могли б перетворити Америку на руїни. Україна усунула цю загрозу, деактивувавши або знищивши цей арсенал.
Крім того, США та більша частина світу отримали вторинний, але не менш важливий побічний ефект. Меморандум викриває дволикість Росії та її справжні наміри як сторони угоди, покликаної зміцнити існуючий міжнародний порядок, але незабаром після цього безжально його руйнує. Нинішній "світовий порядок" є результатом 75 років прогресу США, Європи та більшості народів і держав у розробці глобальної системи правил і законів, що забезпечують справедливість, безпеку, підзвітність і міжнародну співпрацю. Незважаючи на те, що нинішня адміністрація США не оцінила надзвичайний успіх і благородні ідеали, втілені в існуючому світовому порядку, Будапештський меморандум прямо чи опосередковано надихнув більшість країн на захист України і, як наслідок, на збереження саме цього порядку.
На початку свого вторгнення в 2022 році Путін заявив, що однією з його головних цілей є заміна "англо-американського" світового порядку своїм власним – "новим" порядком, який мав би зруйнувати існуючий і замінити його (як "нову норму") репресивними, примітивними, жорстокими режимами, в яких воєначальники, бандити та партійні лоялісти ставляться до інших людей як до одноразового ресурсу, з повною зневагою до людської гідності. Ця війна значно підірвала здатність Путіна це зробити.
Українці ніколи більше не повинні ризикувати своєю безпекою, покладаючись на дипломатичні тактики "приманки і підміни". Як кажуть в Америці: "Угода хороша настільки, наскільки хороші сторони, що її уклали".
Погляди, висловлені в цій статті, є поглядами автора і не обов'язково збігаються з поглядами Kyiv Post.
Академічні звання генерал-полковника Смешка включають ступінь доктора технічних наук з воєнної кібернетики та професора з системного аналізу, а також ступінь магістра права. Він є Лауреатом Державної Премії України у галузі науки і техніки. Після отримання незалежності Україною, він був призначений на посаду першого військового аташе України в США. Згодом, він обіймав різні високі академічні та керівні посади в урядових органах оборони, національної безпеки, правоохоронних органах та технічних наукових установах і комітетах, Зокрема був тричі головою Об'єднаного розвідувального комітету України, має звання Надзвичайного і Повноважного Посла України, був керівником воєнної розвідки і головою Служби безпеки України та виконуючим обов'язки секретаря Ради національної безпеки і оборони. Смешко є автором книги – бестселера "Нариси з історії України". Він заснував "Центр стратегічних досліджень та аналізу" і балотувався в президенти від консервативно-демократичної партії "Сила і Честь", отримавши підтримку більше мільйона голосів виборців.
Це повна авторська версія, скорочену версію опубліковано у виданні KiyvPost, 25 січня 2026 року,
https://www.kyivpost.com/uk/opinion/68404
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
