І МАТИ З'ЇЛА СВОЮ ЩОЙНО НАРОДЖЕНУ ДИТИНУ...ЗАПАЛІТЬ СВІЧКУ ЗА ЇХНІ НЕВИННІ ДУШІ.
Вперше я збагнула трагедію українського народу – ГОЛОДОМОР У- у вересні 2000-го року. До того щось читала, щось чула, але не приймала так близько до серця, як того пам'ятного дня. З друзями ми поїхали до Музею під відкритим небом у Переяслав-Хмельницькому. А там – цілий комплекс з-понад двадцяти музеїв.
Один з них – Музей Хліба. Екскурсоводка цього музею – жінка десь віку моєї мами – спочатку енергійно розповідала нам про ріжні українські хліборобські традиції, навіть про еротичні обряди, що їх наші предки справляли на ріллі задля високих врожаїв. Аж поки ми не увійшли до зали з експозицією про Голодомор...
Та жінка-екскурсоводка стала тремтіли – вся! не лише голос. Вона почала говорити про те, як в 32-му році комуністична влада силоміць забрала врожай в українських селян, а потім – 33-го року, коли оточила військами голоді села, вбила мільйони українців – вбила по-звірячому, бо перетворила людей на звірів.
Втираючи сльози, екскурсоводка розповіла нам одну жахливу історію з українського села часів Голодомору. Коли жінка, що тільки-но народила дитину, одразу з'їла своє дитя і померла сама.
Далі її коментар не був таким, що посилював би наші емоції жаху від кривавого аспекту цієї розповіді. Навпаки, екскурсоводка далі говорила нам лише про відповідальність катів-комуністів у цій історії, що довели людину до такого нелюдського стану...
Оце і є моє розуміння нашої трагедії Голодомору.
Запалімо завтра свічки за невинні души загиблих!
А ще вшануймо пам'ять наших героїв, що рятували селян від страшної голодної смерти. Вони залишалися людьми до останнього. (Утім, як і більшість жертв Голодомору. Історик А. Козицький – автор монографії про геноциди у двадцятому столітті – стверджує, що випадків канібалізму серед українських селян було набагато менше, ніж в блокадному Ленінграді) Тут список їхніх світлих імен. Прочитайте, проймає душу...
У Києві завтра о 14.00 жалобна хода від м. Арсенальна до Національного меморіялу жертв Голодомору.
