Чиї "братні" вуха стирчать в істериці навколо роковин Волинської трагедії?
Єжи Ґедройц – впливовий польский мислитель, публіцист – все життя обстоював ідею примирення поляків із братніми народами, зокрема, з українцями. На шпальтах емігрантського часопису "Культура" він закликав поляків забути про претензії на "всходні креси" (землі, густо заселені українцями, що були у складі Польщі, але відійшли в СРСР, в тому числі в УРСР) і думати, як облаштувати Польщу в теперішніх кордонах. Обурені поляки його запитували у листах: "Скільки Вам заплатити, щоб Ви такого не писали!?".Сам Єжи Ґедройц так пояснював необхідність примирення з українцями:
"Наше ставлення до національних меншин таке саме, як до сусідніх із нами народів – повне погорди, зверхності, незнання. Самостійна Україна для нашої майбутності важливіша за наш вступ до НАТО. Бо без України Росія ніколи не зможе стати імперією. Тим часом польське суспільство демонструє світові, де тільки може, антиукраїнську ненависть".
На жаль, поляки, в тому числі, політична еліта, дрейфували дуже далеко від напучення свого ж морального авторитета. Недружні заяви у бік України у зв'язку із роковинами Волинської трагедії лиють воду на чужий – "братній" – млин. От сьогодні в газеті "День" і Євген Марчук про це (після того, як і деякі українські депутати, услід за польскими політиками, долили водички на той же "братній" млин)
"Звернення українських депутатів до Сейму Польщі – ганебний крок з боку всіх підписантів, хоча там є різні люди з нормальними політичними і моральними балансами, – коментує Євген Кирилович. – З морально-політичної точки зору – це негідний крок серйозних політиків. Взагалі звертатися до іноземного парламенту чи уряду з тим, щоб твоїй країні зробили щось погане, це мінімум непристойно. На мій погляд, з урахуванням всіх компонентів цієї справи, крім того, що в Польщі є різні політичні сили, такий крок був ініційований третьою стороною. Не Росією як державою в цілому, а деякими російськими впливовими політичними особами...".
А як відкинути зовнішні інтриги на крови, то виходить обопільна трагедія.
Ось дві світлини: на одній – полеглі від рук поляків з Армії Крайової українці, а на другій – поляки – жертви бійців Української Повстанської Армії.
Усим невинним жертвам – світла пам'ять! А нам – розуму задля примирення.
Звернення Громадського комітету "Примирення між народами"
Ушанування жертв польсько-українського протистояння 1940-х років потребує не політики, а пам'яті
Ушанування жертв трагічних подій на Волині та польсько-українського протистояння 1940-х років потребує не політики, а пам'яті та порозуміння.
Ми з сумом мусимо визнати: цього року односторонні політичні декларації залишили гіркий слід у серцях багатьох людей. Небажання почути один одного, повернення до пошуку ворогів, поширення некоректних політичних та історичних оцінок ніколи не виконають жодної доброї місії. Вони звертаються не до пам'яті. Вони звернені до гордині.
Для розвитку добросусідських відносин між нашими країнами ухвала Сенату Республіки Польща є кроком назад на шляху до порозуміння, порівняно із прийнятими у 2003 році спільними словами президентів України та Польщі та єдиним текстом заяви парламентів обох країн. Однобічна ухвала Сенату образлива для сучасного покоління українців, які шанують своїх предків, полеглих у боротьбі за незалежність України, цей документ нехтує пам'яттю українців, котрі стали жертвами міжнаціонального протистояння.
Але політичні емоції, особливо ті, які не мають доброї і високої мети, – плинні. Вони не здатні зашкодити глибокому і шляхетному бажанню українців і поляків відчувати взаємну щирість та повагу. Супроти цього маліють будь-які гасла, проголошені навіть із найвищих трибун.
У відносинах між українцями і поляками немає ані більше чи менше скривджених, ані більше чи менше добродійних. Ми ділимо щастя і біду нашої історії порівну. Тому звертаємося до влади обох країн не легковажити історичною пам'яттю і не заохочувати жодні політичні наміри, здатні завдати шкоди і нашим народам, і всій європейській справі.
Закликаємо разом схилити голови перед пам'яттю жертв та повернутися на непростий шлях примирення, значна частина якого пройдена спільно обома нашими народами. Найтривкіший фундамент нашого добросусідства – це історична правда, глибоке пізнання минулого, визнання взаємних кривд і взаємне прощення, усвідомлення неможливості односторонньої оцінки спільного трагічного минулого та пошуку одного винуватця у взаємному конфлікті.
Ми повинні йти далі, розвивати наші добросусідські стосунки. Саме вони будуть гідним пам'ятником загиблим, свідченням того, що трагедія навчила нас жити по-християнськи. Крок до правди та порозуміння не пізно зробити ніколи.
Цьогорічні сумні роковини повинні стати доброю нагодою згадати принцип миротворчості як головний урок для наступних поколінь, спільною молитвою пом'янувши жертв взаємного кривавого протистояння – поляків та українців.
Наше минуле і сьогодення мають слугувати майбутньому.
Голова комітету "Примирення між народами" Перший Президент України Леонід Кравчук
http://1-12.org.ua/2013/07/11/2110
Довідка
3 квітня у Києві створено Громадський комітет "Примирення між народами". Відомі релігійні та громадські діячі звернулися до українського та польського суспільства зі словами співчуття щодо взаємного протистояння часів Другої світової війни. У заяві також підкреслюється важливість добросусідських відносин сьогодні: "Не допустимо, щоб пам'ять стала інструментом руйнації порозуміння".
Нагадаємо, що до складу комітету входять: Перший Президент України Леонід Кравчук, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Високопреосвященніший Симеон, митрополит Вінницький і Барський УПЦ, Емеритований Верховний Архиєпископ УГКЦ кардинал Любомир Гузар, Іван Васюник, Володимир В'ятрович, Марія Матіос, Борис Олійник, Ада Роговцева та Ігор Юхновський.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
