Справа навіть не в тому, що на пісні "Все идет по плану" я розучував баре. Про це може згадати кожен – і сьогодні скупу сльозу ностальгії за молодістю проллє багато хто. Але сьогодні в Омську помер не просто один із найталановитіших поетів і композиторів усіх часів і народів. Від нас пішла людина, яка кредом своєї творчості зробила ідею громадянської свободи. Навіть просто свободи, без пафоса. Жити – і радіти життю.
Вибачте, у мене тремтять руки і плутаються думки. Я не знаю, як висловити те, що відчуваю. Зараз спробую. Старшим людям проведу паралель – уявіть собі, що вмер Гагарін.
Творчість "ГО" я оцінив у достатньо зрілому віці – у 21 рік. До того я зневажав Лєтова – за те, що його "слухали маси". Типові такі юнацькі понти. Але в 1997 я почув "Пой, революция!", "Нечего терять" і "У войны не женское лицо". Побачив чорно-білу обкладинку "Сонцеворота", де стрьомного вигляду юнаки з червоним прапором і тьоті з іконами ідуть проти клонованих омонівців. Я носив ту касету у плеєрі років п"ять – і якось, побачивши в метро Андрія Шкіля, подарував її йому, швидко домалювавши до прапора унсовський хрест.
За ці п"ять років я поступово дійшов до ранніх пісень "Оборони" – там навіть одна українська є: "Рок-н-ролл закiнчiвся. Хiба цэ не зрозумiло? Вiн тревав двадцать пять рокiв, теперь його слiд вiдмiнитi. Секс пистолз закiнчiв рок-н-ролл. Онi булi останнею рок-н-ролльною группою, теперь усе закiнчiно..."))
Зараз у мене є всі альбоми "ГО" разом із сопроектами. Включно з останнім, де остання пісня називається "Осінь" – заповіт старого музиканта, який "з ким би не бився і не воював – ніхто не програв".
"Гражданская оборона" – яка назва, а? Оборона громадянина. Вся творість Лєтова – є тезою про те, що життя прекрасне, якщо в тебе є мінімум свободи. Навіть у бункері є свобода, навіть у тотально контрольованому світі корпорацій і чиновників ти можеш бути вільним, якщо у тебе є Бог і любов. "Все вокруг чужое, только Бог и имя твое..."