Заробітки на руїнах
На сьогоднішній день спорт вже давно перестав бути лише захопленням, чи запорукою здорового способу життя. Радянська пропаганда діяла доволі розважливо, розбудовуючи спортивну інфраструктуру та популяризуючи цю сферу. Таким чином, масове залучення до занять фізичною культурою і спортом задовольняло як мінімум дві потреби держави.
По-перше, країна, що витрачала майже 70 % ВВП на оборону (чит. нарощування військових потужностей), була зацікавлена у фізично здоровому населенні, яке здатне було у "кризовий момент" максимально ефективно використати накопичений арсенал проти ворога. Звідси і філософія, що переконує – "справжнім чоловіком можна стати лише після проходження строкової служби". По-друге, імідж СРСР, як спортивної країни квітучого соціалізму. Радянські спортсмени не втрачали жодної нагоди ще раз довести свою перевагу над "західними капіталістами". Звичайно, ЗМІ подавали це під "медійним соусом" доводячи, що друге місце американської збірної, наприклад з художньої гімнастики, говорить й про недосконалість у інших сферах життя Штатів.
На щастя, сьогодні ми вже відійшли від спортивної "холодної війни" із Заходом та домінуванням мілітаристських настроїв в середині суспільства. Нам вже не потрібно нікому нічого доводити, хіба от тільки собі...
І якщо нам вже довелось жити за часів капіталізму, то й проблему вітчизняної спортивної галузі варто розглядати під цим кутом. Коли заклики щодо справи честі на міжнародній арені та підтримка статусу країни, що дала світу чимало спортивних талантів вже не діють на наших чиновників, то варто звернутись до зворотної сторони політики – бізнесу.
Після розпаду Радянського Союзу Україні дісталась чимала спадщина: 577 лижних баз, біля 2000 спортивно-оздоровчих табори, більше 900 плавальних басейнів. Непогані статки, як для "Молодшого брата". Проте, притча із Євангеліє про таланти, які були зариті в землю, є актуальною і для нас. Аби ж то наша спортивна інфраструктура була лише закопана, тоді б її можна було відрити та хоча б частково реставрувати. На сьогоднішній день за різними даними держава має у наявності лише 25 баз з олімпійської підготовки, 13 національно-спортивних комплекси з фізичного розвитку молоді, 43 спортивно-оздоровчі табори.
Схема приватизації спортивних будівель не потребує навіть вищої економічної чи юридичної освіти. В радянські часи такі споруди будувались у місцях з найсприятливішими екологічними умовами, зручною транспортною розв'язкою, з задоволенням потреб населення, яке буде відвідувати даний заклад. Отже основну цінність складали не стільки затрачені будівельні матеріали, скільки саме місце розташування комплексу-споруди.
Місцеві чиновники та представники бізнесу знаходять "вихід", довівши будівлю до стану банкрутства, в такому випадку втрачається рекреаційний статус. Потім ця територія викуповується за помірні кошти інвестором та перепрофілюється під інші цілі.
З метою подолання подібних явищ до Закону України "Про фізичну культуру і спорт" були внесені доповнення (ст. 29, від 15.05.2007 року), котрі забороняють закриття та трансформацію закладів та об'єктів спортивного призначення. Проте винахідливі інвестори і тут знайшли прогалину. По-перше, забудовник може провести реконструкцію об'єкту значно зменшивши його площу. По-друге, якщо споруда будується "з нуля", достатньо побудувати невеличкий спортивний зал для звітності перед владними органами.
Подолати подібні махінації можна лише шляхом прийняття жорсткого законодавства, проте у цьому мало зацікавлених людей, які сьогодні при владі. Для тих бізнесменів, які все ж таки хочуть інвестувати та розвивати галузь спортивної інфраструктури, створюються кабальні умови, що викликають неабиякий подив навіть серед потенційних іноземних партнерів.
Усвідомлення спорту як явища, на якому можна добре заробити не лише з точки зору іміджу, але і економічної, могло б в деякій мірі вирішити проблему. Більше всього коштів втрачає саме держава, оскільки упущена вигода є колосальною. Спорт – це боротьба із причинами. Натомість держава воює із наслідками – видатки на лікарняні та охорону здоров'я, підвищення смертності серед осіб трудового віку і т.д.
Не слід забувати, що сьогодні спорт перетворюється в окрему індустрію з елементами шоу та новими правилами гри. Подібне явище здатне привернути увагу не лише аудиторію палких вболівальників, але й пересічних громадян.
Спорт, як видовище національного масштабу, здатен залучати матеріальні, іміджеві та соціальні ресурси. Якби саме така схема була пріоритетною у багатьох "світлих головах" нечесних "інвесторів", то можна було б говорити про ефективне використання навіть того, що залишилось та маємо на сьогодні. Вертаючись до притчі про таланти, нагадаю – у кого немає, у того відніметься навіть те, що є...
www.swimfund.org.ua
