Вибори в Білорусі: бутафорія, яка потрібна всім

Вибори до Палати представників в Білорусі, які відбуваються в неділю 28 вересня, ще кілька місяців тому ніхто всерйоз не сприймав. Для міжнародної та, власне, і білоруської громадськості ці вибори, напевно, мали стати черговим формальним заходом, на який білоруська влада мала йти, аби бути "в ногу" з поступом демократії в світі. Однак, раптом, ставлення до виборів змінилось: білоруська опозиція скасувала власний бойкот, а міжнародна спільнота почала натякати, що може скасувати санкції щодо режиму Лукашенка.

Кожен авторитарний лідер невеликої країни має дві проблеми. Перша – як вижити в умовах можливої економічної ізоляції. Друга – як, у випадку необхідності, забезпечити м'яку передачу влади наступнику.

Саме ці проблеми час від часу штовхають авторитарників до контактів з міжнародним товариством, змушуючи їх доводити, що вони "теж за демократію".

Чергові вибори в країні, нехай і формальні, – це завжди шанс для авторитарного лідера довести відданість "демократичним чеснотам". Таких шансів у Олександра Лукашенка було безліч, і жодного з них він не використовував.

Однак нинішній шанс особливий. Використавши його, Лукашенко може виторгувати собі якнайбільше.

Події на Кавказі змушують Захід шукати спільників там, де вони досі уявляти собі не могли. Покращені стосунки з Лукашенко – це шанс розбити геополітичний моноліт Мінськ-Москва, який і без того час від часу демонструє тріщини. Скасування санкцій і потепління в білорусько-європейських стосунках, якщо це таки станеться, – це цілком логічна спроба відірвати Білорусь від Кремля, зробити для Лукашенка альтернативу у зовнішній політиці, яка досі була безальтернативно спрямована на Москву.

У відповідь Лукашенко очікує, принаймні, на часткову індульгенцію для свого режиму, більші можливості для своєї економіки і, нарешті, на спокійну політичну пенсію, коли та настане.

Зрозуміло, що ці вибори за будь-якого перебігу процесу голосування справді демократичними назвати не можна. Адже якість виборів величезною мірою визначається не лише прозорим підрахунком голосів, а і чесністю самої кампанії. Насамперед – рівністю доступу до ЗМІ, фінансових ресурсів, можливістю безперешкодно спілкуватися з виборцями. Все це залишається хіба в мріях білоруських опозиціонерів.

Однак, нині у білоруської опозиції, певно, вперше за років 12 з'являється шанс потрапити до парламенту. Хоча фракція опозиціонерів буде нечисельною – десь від 8 до 20 депутатів (всього в Палаті представників їх 110), це відкриє опозиціонерам доступ до публічної трибуни, що, як для білоруської політичної системи, – вже прогрес.

Умовно демократичні вибори в Білорусі потрібно всім – опозиції, Заходу, мінській владі, міжнародній спільноті. Хоча ніхто не тішить себе ілюзіями, що це призведе до радикальної зміни режиму. Але такі вибори дадуть шанс для політичної відлиги.