Чи можуть гарнюні і спритки замінити відсутність державної стратегії?
Баталії про імідж України залишили поза увагою, як на мене, головне питання, – а чи може нинішня Україна в принципі провести таку кампанію? Адже в будь-якій інформаційній кампанії важливо, власне, сам продукт кампанії – унікальна пропозиція авторів продукту своїм цільовим аудиторіям.
Чи має Україна зараз такий продукт? Чим саме Україна може бути цікавою світу? В чому унікальність української пропозиції іншим країнам?
Можливо, ми збираємось провести справжні ліберальні реформи і перетворити Україну на саму сприятливу на пострадянському просторі країну для того, щоб вести бізнес? Як, наприклад, великою мірою позиціонувала себе спочатку Польща, а пізніше Грузія?
А, можливо, ми використаємо своє географічне розташування і зробимо для світу цікавими свої транспортні шляхи? А можливо залучимо масштабні інвестиції у сільське господарство і запропонуємо розвиненим країнам екологічно чисті вирощені на виняткових українських чорноземах продукти харчування? А, можливо, інше – завалимо ринок третіх країн дешевими доступними продуктами?
А, можливо, використаємо потенціал наших занедбаних, але рідкісних зон відпочинку, і перетворимо Україну та країну курортів і рекреації? Як, наприклад, Кіпр де, як стверджують розміщені на українському телебаченні ролики, "завжди літо"? Або Туреччина, туристичний логотип якої не зникає з українських екранів?
Чи, справді, доведемо, що українська демократія є прикладом для світу? Як, наприклад, стверджують США, які вкладають мільйони у грантові програми, які пропагують у інших країнах зразки прозорих державних і громадських інституцій, зроблених часто-густо за американських зразком?
А може нам цікавіше показувати наші культурні здобутки? Як, зокрема, це робить Франція, яка через мережу своїх культурних центрів не лише підтримує все те краще, що є в культурах інших країнах, а і показує кращі зразки власного неповторного національного мистецтва?
...Що саме має бути цим унікальним позиціонуванням – державною стратегією розвитку – має визначати влада. Особливо та, яка на словах пропонує суспільству масштабні реформи.
Саме від цієї державної стратегії залежить, великою мірою, по-перше, цільові аудиторії кампанії, по-друге засоби, якими ця кампанія втілюватиметься, і, лише по-третє, сама стилістика (символіка) кампанії.
Якщо, приміром, буде визначено, що Україна має стати туристичною країною, то і вістря кампанії має бути спрямоване у ті країни і на ті цільові аудиторії, звідки потенційно до нас можуть приїхати туристи. І необхідні для цього, напевно, іміджеві ролики на закордонних популярних телеканалах та туристичні представництва від України. А якщо ми станемо країною з найліберальнішою економікою, то тут, окрім роликів у бізнес-орієнтованих програмах, не завадять різного роду бізнес форуми та виставки, проведені, бажано, у світових фінансових центрах.
Відповіді на базове питання – якою є державна стратегія України – ми досі не маємо. Влада досі не оголосила, яку країну вона будує і в чому її особливість для світу. А шарпання боку в бік з соціальними ініціативами, податковими, трудовими та іншими "кодексами" свідчать про те, що влада поняття зеленого не має про необхідність такої стратегії.
Важливо розуміти – не можна в стратегічному позиціонуванні і інформаційній кампанії пропагувати "все і потроху". Потрібно визначатись. Наприклад, не можна одночасно проводити ліберальні економічні реформи і, водночас, робити значні соціальні навантаження на бізнес. Як, до речі, неможливо навіть говорити про ліберальні реформи і іноземні інвестиції, не забезпеченими право приватної власності, а відтак – судову реформу, яка зробить українські суди справді незалежними від влади. І вже точно не можна будувати "стабільність" в країні, де влада затіває небезпечні ігрища навколо мови, історії, релігії та прапорами тоталітарної імперії над державними будівлями.
Поки влада – дуже бажано у діалозі з суспільством – чітко не визначиться що будує – невідомо що для кого і як мають працювати рекламісти, "покращуючи імідж України закордоном".
І хіба гарнюні чи спритки винні в тому, що такого визначення ми досі не почули? Як, можливо, не винні і мільйони наших громадян, яких за задумом рекламників мають тих персонажів уособлювати... Втім, винні хіба тим, що таку владу обирали...
