11 квітня 2011, 16:09

Чи можуть гарнюні і спритки замінити відсутність державної стратегії?

Баталії про імідж України залишили поза увагою, як на мене, головне питання, – а чи може нинішня Україна в принципі провести таку кампанію? Адже в будь-якій інформаційній кампанії важливо, власне, сам продукт кампанії – унікальна пропозиція авторів продукту своїм цільовим аудиторіям.

Чи має Україна зараз такий продукт? Чим саме Україна може бути цікавою світу? В чому унікальність української пропозиції іншим країнам?

Можливо, ми збираємось провести справжні ліберальні реформи і перетворити Україну на саму сприятливу на пострадянському просторі країну для того, щоб вести бізнес? Як, наприклад, великою мірою позиціонувала себе спочатку Польща, а пізніше Грузія?

А, можливо, ми використаємо своє географічне розташування і зробимо для світу цікавими свої транспортні шляхи? А можливо залучимо масштабні інвестиції у сільське господарство і запропонуємо розвиненим країнам екологічно чисті вирощені на виняткових українських чорноземах продукти харчування? А, можливо, інше – завалимо ринок третіх країн дешевими доступними продуктами?

А, можливо, використаємо потенціал наших занедбаних, але рідкісних зон відпочинку, і перетворимо Україну та країну курортів і рекреації? Як, наприклад, Кіпр де, як стверджують розміщені на українському телебаченні ролики, "завжди літо"? Або Туреччина, туристичний логотип якої не зникає з українських екранів?

Чи, справді, доведемо, що українська демократія є прикладом для світу? Як, наприклад, стверджують США, які вкладають мільйони у грантові програми, які пропагують у інших країнах зразки прозорих державних і громадських інституцій, зроблених часто-густо за американських зразком?

А може нам цікавіше показувати наші культурні здобутки? Як, зокрема, це робить Франція, яка через мережу своїх культурних центрів не лише підтримує все те краще, що є в культурах інших країнах, а і показує кращі зразки власного неповторного національного мистецтва?

...Що саме має бути цим унікальним позиціонуванням – державною стратегією розвитку – має визначати влада. Особливо та, яка на словах пропонує суспільству масштабні реформи.

Саме від цієї державної стратегії залежить, великою мірою, по-перше, цільові аудиторії кампанії, по-друге засоби, якими ця кампанія втілюватиметься, і, лише по-третє, сама стилістика (символіка) кампанії.

Якщо, приміром, буде визначено, що Україна має стати туристичною країною, то і вістря кампанії має бути спрямоване у ті країни і на ті цільові аудиторії, звідки потенційно до нас можуть приїхати туристи. І необхідні для цього, напевно, іміджеві ролики на закордонних популярних телеканалах та туристичні представництва від України. А якщо ми станемо країною з найліберальнішою економікою, то тут, окрім роликів у бізнес-орієнтованих програмах, не завадять різного роду бізнес форуми та виставки, проведені, бажано, у світових фінансових центрах.

Відповіді на базове питання – якою є державна стратегія України – ми досі не маємо. Влада досі не оголосила, яку країну вона будує і в чому її особливість для світу. А шарпання боку в бік з соціальними ініціативами, податковими, трудовими та іншими "кодексами" свідчать про те, що влада поняття зеленого не має про необхідність такої стратегії.

Важливо розуміти – не можна в стратегічному позиціонуванні і інформаційній кампанії пропагувати "все і потроху". Потрібно визначатись. Наприклад, не можна одночасно проводити ліберальні економічні реформи і, водночас, робити значні соціальні навантаження на бізнес. Як, до речі, неможливо навіть говорити про ліберальні реформи і іноземні інвестиції, не забезпеченими право приватної власності, а відтак – судову реформу, яка зробить українські суди справді незалежними від влади. І вже точно не можна будувати "стабільність" в країні, де влада затіває небезпечні ігрища навколо мови, історії, релігії та прапорами тоталітарної імперії над державними будівлями.

Поки влада – дуже бажано у діалозі з суспільством – чітко не визначиться що будує – невідомо що для кого і як мають працювати рекламісти, "покращуючи імідж України закордоном".

І хіба гарнюні чи спритки винні в тому, що такого визначення ми досі не почули? Як, можливо, не винні і мільйони наших громадян, яких за задумом рекламників мають тих персонажів уособлювати... Втім, винні хіба тим, що таку владу обирали...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Що відбувається в Польщі і до чого тут Орден Білого Орла

Справжня політична війна в Польщі зараз точиться за правий електорат. Якщо раніше за польських правих беззастережно змагався ПіС, то зараз за цей самий електорат змагаються одразу три політичні сили: крім ПіСу, це ще дві конфедерації, які динамічно перетягують на себе електорат гучними емоційними заявами...

З "невступом" України до НАТО не все так просто

У Києві відбулося, вважаю, стратегічне засідання Ради Україна-НАТО. Відверто кажучи, несподіване засідання. Бо публічно політичні контакти між НАТО та України різко зменшилися на тлі сподівань Трампа, що це зайвий раз не дратуватиме Путіна та посилюватиме дипломатичний тренд про завершення російсько-української війни...

Геополітична битва на землях Угорщини

Що справді зробив Орбан унікального для Угорщини – то це перетворив її на поле геополітичної битви між тими, хто впливає на майбутнє людства...

Дата завершення війни між США та Іраном

Ризикну припустити – війна проти Ірану триватиме справді 4-5 тижнів. Її тривалість – повністю залежить від Трампа, а не від Ірану чи ще когось...

Ядерні істерики Путіна

Повірити у те, що Велика Британія і Франція, які без дозволу Трампа бояться прислати в Україну бодай одного піхотинця, раптом вирішили передати Україні ядерну зброю можуть хіба одурманені пропагандою раби...

Танці з Трампом втрьох

Тристороння зустріч Україна – США – Росія – це ніби прорив по формі, але стояння на місці по смислах. Очікувано, ніяких надзвичайних досягнень не відбулося...