Чучхе, Самсунг і українська "ментальність"
Інформаційний шум щодо "війни" між Північною та Південною Кореєю – це зайве нагадування того, що поняття "національна ментальність" є звичайним міфом, який придумали громадяни-нероби.
Як так сталося, що нація, яка має тисячолітню спільну історію вже кілька десятків років перебуває, фактично, у стані війни?
А найголовніше, – як нація, попри спільну тисячолітню культуру і, отже, спільну "ментальність" пішла геть різними шляхами у своєму державотворенні?
Одна Корея – за два покоління здійснила стрибок з тотальної відсталості у інформаційне суспільство, має глобалізовану конкурентну економіку і рівень життя співмірний з стандартами країн ЄС, робить високоякісну електроніку та відзначається рекордними інвестиціями в освіту.
А друга – перебуває у міжнародній ізоляції, відкотилась до середньовічної спадкової влади, але, при цьому, намагається клепати бойові ракети та ядерну зброю. ЇЇ населення час від часу перебуває на межі голоду, але держава вчить їх, що потрібно їсти лише двічі на день, носити лише офіційно дозволені зачіски, а жінки – не можуть кататися на велосипеді, бо це суперечить "соціалістичній моралі".
Про яку тисячолітню "ментальність" можна говорити, дивлячись на дві Кореї?
А про яку ментальність можна говорити, дивлячись на Грузію, яка за кілька років звела до мінімуму корупцію в країні, про корупційність якої ходили анекдоти ще за радянських часів? Або – на Німеччину, яка будучи розділеною у часи Холодної війни, демонструвала геть різні типи економіки та соціальної організації? Або – на Іспанію, яка на початку 1960-х мала одну з найвідсталіших, а в 1970х- одну з найдинамічніших економік Європи? Або – на десятки інших прикладів, коли за кілька років у країнах відбувалися реформи, які вдрузки розбивали стереотипи та змушували сучасників переписували уявлення про чиюсь тисячолітню "ментальність"?
Ментальність, звичайно, може існувати в культурі, стереотипах та анекдотах. Але в політиці – "ментальності" немає. В політиці – існують інституції, які сприяють, або не сприяють ефективному державному управлінню. А ще політики – які мають, або не мають політичної волі такі інститути запроваджувати.
Коли хтось з політиків чи експертів починає згадувати про "українську ментальність", – це перша ознака власної ліні, або виправдання чиєїсь бездіяльності. Бо, якщо така "ментальність", то що вже можна зробити?...
Сила політичної еліти, не в тому, аби сліпо повторювати слова про одвічну "ментальність" та адаптувати до неї державні інститути, а в тому, щоби зміцнювати ті державні і недержавні інститути, які роблять націю конкурентною і сильною, попри будь-що, що було у минулій тисячолітній історії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
