Влада і суспільна шизофренія
Є три розуміння того, коли настає політична шизофренія у сприйнятті влади – російське, європейське і українське.
В Росії ніколи не розуміли як влада може бути не абсолютною. Яка ж це може бути справжня влада, якщо вона бути між кимось поділена, – каже московит? Якщо влада поділена – це не влада, а безвладдя, яке веде до "часів смути"...
На Заході, натомість, влада могла бути поділеною ще задовго до сучасного триподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Політична фабула "Трьох мушкетерів" Дюми – це змагання між двома владами – короля і кардинала, яке досить спокійно сприймав звичайний люд. Вихований у польській політичній культурі Богдан Хмельницького навіть у розпал повстання писав листи королю Владиславу IV з пропозиціями миру, у яких чітко розрізняв відповідальність за війну магнатів, шляхти, та власне, короля, у якому сподівався знайти стратегічного союзника.
Так, можна говорити, що це була політична гра Хмельницького, можна казати і про те, що саме через розхлябаність польської влади Польща програла російському абсолютизму, але головне тут не це, головне, що з часів середньовіччя у Європі формувалося розуміння поділу влад та відповідне усвідомлення, що кожен можновладець несе відповідальність у межах своїх прав і компетенцій.
А додайте до цього ще особливу владу не загнаних в колгоспи громад, які часто мали вплив на місцеву політику більшу, ніж столичні центри. Пізніше це відобразилося у нинішньому делегуванні повноважень на рівень громад, через що ЄС часто називають "Європою регіонів"
Для російського ж простолюдина поділена влада була і лишається синонімом шизофренії – тоді як типовий європеєць вважає шизофренією культ царя й єдиновладдя.
Український розум завис десь посередині.
Абсолютну владу він категорично не сприймає. Але при цьому вплив "влади" для українця лишається абсолютним у його уяві – вона відповідальна за все – за війну Путіна, за економічну кризу, за те, що трубу прорвало в під'їзді, за невинесене сміття у власному дворі.
Особливість української шизофренії в тому, що українці вигнали царя з країни, але не вигнали царя з голови. Українці ризикують стати латентними фанатами жорсткого абсолютизму, "московитами-навпаки", що навпряд чи їх робить самодостатньою ідентичністю.
Найгірше у цьому "московитстві -навпаки" – це те, що в тому, і другому випадку відповідальність громадянина мінімальна – у Росії мінімально тому, що цар завжди правий, в Україні тому що влада завжди погана. Де і яка відповідальність у кожного чиновника і яка відповідальність самого громадянина – в тому числі за вічно "нетаку" владу – лишається поза дужками українського сприйняття світу.
Навчитися розуміти хто за що і яка влада відповідає, і за що, власне, відповідає сам громадянин – для більшості українців така ж трагедія як для московита згодитись, що цар може помилятися.
.
Обговорення підтримую на сторінці в фейсбуці
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
