Третій вимір демократії

Україною гуляє міф, що популізм – це такий собі унікальний тренд, який неочікувано захоплює країни Заходу. Насправді, популізм старий як сама демократія. Вся дискусія між Платоном і Аристотелем, з якого потім розвинулася уся політична думка людства, обертається навколо питання – чи мав померти Сократ? Аристотель каже, що так, бо так вирішила більшість, а Платон йому заперечує, що його "більшість" і вся "демократія" – це супермаячня, бо у меншості може виявитися мудрець...

Потім, впродовж сторіч, ця дискусія видозмінювалася у питаннях, хто має обирати і обиратися:

- майновий ценз?

- походження?

- осідлість?

- стать?

- освіта?

- громадянство?,

і що, взагалі, треба зробити, аби поєднати непоєднуване – середньостатистичну народну тупість і загальнонародну легітимність влади.

Просто в Україні завжди бачили проблематику демократії лише у двох вимірах: з однієї сторони народовладдя, а з протилежного -диктатура. А насправді вимірів як мінімум три. Третій вимір – не цілком демократична влада популюсу, тупого і нещадного.

Проблема українських політичних сапієнсів у тому, що для двомірних істот дуже важко уявити, що існує третій вимір. Хоча цей вимір поглинає вулиці, душі, телеканали та соцмережі.

Теми, які критично важливі для політичного дискурсу задля обмеження впливу популізму:

1) Чи можуть і надалі голосувати люди, які були помічені у голосуванні "за гроші"? Чи є сенс говорити про обмеження (бодай тимчасове) для тих, хто "зашкварився" у продажі власного голосу?

2) Чи варто запровадити обов'язкову політичну освіту як передумову реалізації громадянами своїх політичних прав?

3) Що потрібно зробити для обмеження впливу "політики у телевізорі", де рефлекси (навіть не емоції) натовпу подається як "громадська думка", яка потім реально впливає на формат влади?

4) Чи є сенс говорити про вибори на окупованих територіях, котрі перебували під впливом ворожої пропаганди, принаймні, у найближчі роки?

5) Де знайти політиків (такі насправді є, але їх багато не буває!), котрі матимуть мужність вперто говорити виборцям потрібні, але неприємні речі?

Поки українське суспільство не знайде відповіді бодай на деякі питання, воно буде схоже на індіанців, які після приходу європейців через брак імунітету виявися надвразливими до їхніх хвороб.

Сучасні європейці нині переживають епідемію популізму, але мають до нього вироблений сторіччями імунітет. А ми навіть не знаємо, що хворі.

.

Обговорення підтримую на сторінці в фейсбуці

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.