Стратегії основних політсил щодо визволення Донбасу
Закон про реінтеграцію Донбасу ухвалено силами 5-ти фракції коаліції зразка 2014 року. Однак дискусії щодо закону підтвердили, що в українському розмаїтому політикумі існують, загалом, три різні стратегії щодо поновлення суверенітету над окупованими територіями.
1) ПОСТУПКИ – "МИР ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ"
Аргументація: Треба домовлятися з Росією. І якщо треба змінити Конституцію, дати "особливий статус" чи відмовитися від євроінтеграції, то це треба робити, бо "мир" того вартий. Тих, хто співробітничав з російською владою на окупованих територіях, треба інкорпорувати у політичне життя України.
Адепти: Опозиційний блок, "За життя".
Засоби: просування відповідних законопроектів (про вибори на окупованих територіях, "амністію", тощо), інформаційні кампанії за "примирення", контакти з російською стороною.
Переваги:
• Віра, що за поступками кремлю нарешті "настане мир"
• Формальне збереження цілісності країни (але без Криму)
Проблеми:
• Несприйняття більшістю суспільства капітуляції перед вимогами Росії, як наслідок, колосальна політична криза (лише 18% підтримують концепт "мир за всяку ціну" – Фонд "Демініціативи");
• Реанімація всіх україно-російських проблем довоєнного періоду – політичний тиск, газовий шантаж, міфологія єдиного "руского міра";
• Відсутність гарантій, що Росія "піде з Донбасу" навіть після поступок з українського боку;
• Де факто визнається російський статус Криму.
2) ДИПЛОМАТІЯ + ОБМЕЖЕНА ВІЙНА
Аргументація: Через неспівмірність війського ресурсу Росії та України необхідно уникати масштабної війни з Москвою. Натомість, треба переконувати західних партнерів тиснути на Росію санкціями, які вже дають результат. Отриманий від дипломатичних маневрів час треба використовувати для нарощування власного військового потенціалу. Внутрішньополітичні поступки кремлю неприйнятні.
Адепти: БПП "Солідарність", НФ, РПЛ.
Засоби: дипломатичні зусилля, поступова модернізація армії.
Переваги:
• Уникнення масштабних жертв, притаманних "до-Мінському" періоду;
• Продовження співробітництва з фінансовими структурами та іноземними інвесторами, які можуть зупинити співробітництво у разі більшої війни;
• Відповідає логіці міжнародних партнерів, які надають перевагу дипломатичному тиску, а не розгортанню бойових дій.
Проблеми:
• Складна комунікація зі значною частиною виборців, яким важко пояснити чому складна дипломатія + обмежені бойові дії ("ні війни, ні миру) краще, ніж "оголосити воєнний стан".
• Відсутність чітких строків припинення війни та деокупації Криму.
.
3) ІЗОЛЯЦІЯ + ВОЄННИЙ СТАН
Аргументація: Через "неефективність" дипломатичних зусиль необхідно оголосити воєнний стан, мобілізувати всю економіку на воєнні дії. Окуповані території Донбасу треба ізолювати – визволення Донбасу настане лише після силових дій проти агресора. Україні необхідно вийти з "мінського процесу".
Адепти: Самопоміч, Свобода.
Засоби: інформаційні кампанії щодо юридичного оформлення "воєнного стану", акції "громадянського спротиву".
Переваги:
• Стратегія легка для комунікації з частиною українських виборців;
• Створення юридичних підстав для конфіскації/мобілізації недержавних ресурсів для потреб фронту.
Проблеми:
• Неоднозначна реакція на мобілізацію ресурсів громадян та недержавного бізнесу (лише до 20% громадян підтримують складові воєнного стану- за різними опитуваннями);
• Вихід України з "мінського процесу" підриватиме перспективу подальших санкцій щодо Росії;
• Війна сам-на-сам з Росією не гарантуватиме Україні швидкої перемоги;
• Ізоляція окупованих територій не гарантуватиме того, що Росія не просуватиметься далі вглиб української території (особливо після ймовірного зняття санкцій).
* * *
Звичайно, можна пропонувати взяти якісь елементи кожної стратегії і діяти "залежно від ситуації". Але це означатиме відсутність будь-якої стратегії. Тому потрібно визначатися і говорити про всі ньюанси та наслідки.
.
Обговорення підтримую на своїй сторінці у Фейсбуці.
