Як НАТО прийматиме Україну під час війни
НАТО на липневому саміті – як і загалом під час всієї війни – не відмовить Україні у політичному рішенні про вступ, але і не надасть чіткі терміни вступу. НАТО уникатиме однозначних трактувань, бо обидві крайнощі в уяві заходу завершаться катастрофами – відмова – політичною, ухвалення – безпековою. Тому НАТО буде шукати компромісне формулювання, суть якого – гарантії безпеки до завершення війни, членство – після.
Простір компромісу і торгів – у суті цих ДО-гарантій. Це можуть бути індивідуальні зобовʼязання країн (яких саме? які зобовʼязання?) або спільна програма підтримки України під час війни (хоча де факто, вона вже існує, але вона може бути посилена). Звісно, Україна має повне право вимагати оголошення конкретних термінів вступу до НАТО вже зараз, але мужність наших партнерів може не дотягувати до наших очікувань.
Окрема складна тема, яка колись може виникнути у середовищі Альянсу – на які території поширюватимуться зобовʼязання – у кордонах 1991 року, чи у інших небажаних для України форматах? У НАТО є прецеденти, коли 5 стаття не розповсюджуються на всі території держав (наприклад, 5 стаття не розповсюджується на Гаваї (США), на анклави Іспанії у Північній Африці та заморські території Франції та Нідерландів. Не виключено, що подібний неоднозначний інструмент на якомусь етапі буде покладений і на наш переговорний стіл.
Однозначний оптимізм може бути лише в тому, що ніхто не піддаватиме сумніву, що ЗСУ вже "відповідають стандартам НАТО". А ще в тому, що українці беззастережно підтримують вступ України до Альянсу. Якби така підтримка існувала від часів оголошення незалежності, Україна давно була би членом НАТО і у нас не було би війни.
