"Прапор перемоги" замість перемоги: роздуми про Європу та Україну після Гітлера і Сталіна
Останні дні відзначились кількома дуже символьними подіями. З одного боку, вступив у дію закон, що регламентує використання так званого "прапора Перемоги", тобто – червоного прапора з ідеологічною більшовицькою символікою. З іншого боку – Єврокомісія відзначила в Україні зниження поваги до демократичних стандартів і фундаментальних свобод, а речник Верховного представника Європейського Союзу з питань зовнішньої та безпекової політики Кетрін Ештон заявила, що ЄС уважно спостерігає за останніми подіями у справі Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду України. Більш за те, недвозначно було вказано: "Ми звертаємо увагу на небезпеку провокування відчуття того, що судові заходи застосовуються вибірково, тому ми наголошуємо на важливості гарантування максимальної прозорості розслідувань, судового переслідування та судових процесів."
Здавалося б – що спільного між цими подіями? Зараз поясню.
Нинішня влада намагається переконати нас, що перемога над фашизмом – це червоний прапор над Рейхстагом, фронтові сто грам та чорно-жовта стрічка на антені автомобіля. Смію нагадати, що над Рейхстаґом (тепер це будівля Бундестаґу) давно не майорять червоні прапори, а в європейських столицях не відбуваються помпезні паради з нагоди повалення гітлерівського режиму. Європа перегорнула страшну сторінку своєї історії і зробила з неї висновки: для того, щоб зло нацизму, вбивств і воєн ніколи не повернулось – потрібно унеможливити узурпацію влади, потрібно додержуватись прав опозиції та свободи слова.
Більше того, давайте подивимось, яка різниця між переможцями і переможеними. Одні зводять кінці з кінцями, а інші – мають найвищі соціальні стандарти. Для одних 9 травня – це День перемоги, а для інших 8 травня – День примирення.
Натомість нам влада пропонує замість демократії – прапор сталінського тоталітаризму, замість прав опозиції – військові паради та пишні салюти, замість свободи слова – тони брехні, як про нашу історію так і про сьогодення. Покоління, що пережило страшну війну одержує вітальні листівки і злиденні пенсії, а тим часом маєтки провладних "слуг народу" ростуть і розкішнішають як на дріжжах.
Ми мусимо сказати: годі лицемірства. Червоний прапор з серпомолотом символізує те саме, що червоний прапор зі свастикою – кров, смерть, концтабори – одним словом, тоталітаризм. І нікого в сучасній Європі вже не надуриш "антифашистським" антуражем, особливо коли поряд з ним відбувається типово гітлерівський наступ на демократію: арешти неугідних політиків, тиск на вільну пресу, тотальне залякування народу і брехня по всіх каналах.
Тому я звертаюсь до всіх вільних українців – зупинімо підступну тоталітарну заразу разом! А потім відсвяткуємо нашу остаточну перемогу – перемогу демократії, під прапорами України та Об'єднаної Європи.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.