Законопроект ''Про Засади державної мовної політики'' – українофобія під ''соусом'' передвиборчої лихоманки
Ознайомившись з проектом "Закону про засади державної мовної політики" за авторства українофобів з Партії регіонів, у мене виникло питання, чи народні депутати насправді не розуміють абсурдність своєї пропозиції, чи це дається взнаки передвиборча агонія? Допускаю, що і перше і друге припущення вірне.
Нагадаю, що цей законопроект мають розглядати в четвер, 24 травня. Що нового могли запропонувати українському суспільству автори закону, котрий запровадив російську мову в якості мови судочинства, що суперечить Конституції України? Нічого, окрім чергового акту "малороства" і меншовартості. Регіональний статус російської мови в 13 областях України, і як "приємний бонус" угорської – на Закарпатті, румунської – в Чернівецькій області. АР Криму "повезло найбільше": на додачу до російської кримчанам хочуть "подарувати" і кримськотатарську, якою, власне кримські татари вільно користуються у самоврядуванні, освіті та у своєму культурному житті.
Мотивуючи свій доробок нагальною потребою захисту мов традиційних національних меншин України, ці горе-законодавці фактично прагнуть применшити використання української мови, адже зміни торкнуться всіх сфер життя, зокрема, передбачається дублювання або вибір на користь неукраїнської в судочинстві, державному управлінні, освіті, медіа, рекламі тощо.
До чого це може призвести на практиці? До нездорових явищ сепаратизму, політичних спекуляцій та загрози існуванню української мови, зокрема, в південно-східних областях, де і сьогодні українська мова є майже меншинною.
Як відомо, свого часу щось подібне сталося в Білорусі та Ірландії, де національна мова майже повністю виведена із вжитку. Це свідчить про те, що орієнтація на двомовність була хибною. у разі підтримки законопроекту подібне чекатиме Україну, повільно і неухильно.
Відразу хочу зауважити, що мотиви тих, хто розробляє подібні закони не мають нічого спільного з захистом мовних прав національних меншин. Мова йде про виконання замовлення з Кремля, яке полягає в знищенні української мови, створенні російськомовного середовища, "руського міра" і у майбутньому постановки питання про незалежність України.
Є ще один аспект – статус російської мови – остання карта в "шулерському рукаві" Партії регіонів, в той час, як соціальний, зовнішньополітичний, правовий й інші напрямки – повний провал. Скидається на те, що "регіонали" згадали про свої передвиборчі обіцянки і вибрали з них найбільш провокативну. А як же "покращення життя вже сьогодні"? За більш ніж два роки "краще жити" стало хіба що олігархам з оточення Януковича та його сім'ї.
Які ж наслідки може принести ухвалення цього закону?
1. перетворення української мови на значній території держави на "мертву мову". Її знатиме частина інтелігенції, ще хтось розумітиме. Від неї не залишиться сліда в побуті і на рівні місцевих діалектів, що засвідчить її фактичну смерть в статусі носія народної культури. Ще один, цікавий приклад з життя тієї ж Ірландії – більшість населення має змогу чути рідну кельтську мову раз на кілька років – при інавгурації нею читає присягу Президент;
2. розподіл держави на дві частини – тотально відмінні регіони. Приклад – Бельгія, котра зараз починає пожинати плоди суперечки між фламандцями і валлонами, значна частина котрих просто не розуміє один одного. Відтак, нічого хорошого, як твердять автори законопроекту з нього не вийде: звуження культурного ареалу української мови, наростання відцентрових тенденцій в обмін на кілька десятих відсотка під час наступних виборів?
Логіки в цьому немає, є лише підлабузницька користь морально збанкрутілих політиків, керованих ззовні, і спроби запобігти ганебному політичному краху, котрого цей окупаційний режим невідворотньо зазнає!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
