Геннадій Удовенко: in memoriam
Страшна вістка про те, що від нас пішов Геннадій Йосипович Удовенко, впевнений-не залишила байдужим жодного, хто його знав: і тих поколінь українських дипломатів,з якими він щедро ділився своїм непересічним досвідом, і дипломатів в усьому світі, з якими працював впродовж десятиліть, і політичних соратників, перш за все- рухівців, і опонентів.
Унікальність дипломата Удовенка полягає в тому, що він став першим і поки що єдиним українцем- Президентом найголовнішого представницького світового форуму- Генеральної Асамблеї ООН. Його поважали, з ним рахувались (на жаль, не всі...). Неодноразові подання про присвоєння звання Героя України не були підтримані... А чому? Тому, що мав "забагато" авторитету, тому що мав свою думку, яка не вкладалась у вузький світогляд "тимчасових правителів", тому що не "прогинався" перед ними, тому що на відміну від них був патріотом України, їй – не їм- служив!
Кожен з нас, хто з ним і під його керівництвом працював, має багато чого доброго згадати про нього. Особисто знав Геннадія Йосиповича з далекого 1977 року. Для нас, молодих дипломатів, це була "глиба". З яким захопленням ми спостерігали як його поважали в ООН в період його роботи в Секретаріаті ООН, в МЗС. Навіть Москва не могла нічого протиставити його незалежницьким діям, коли очолював у 1985 році українську делегацію в Раді Безпеки ООН і в наступні роки, напередодні відновлення державної незалежності України.
Геннадій Йосипович виховав не одне покоління українських дипломатів. Його формула 3-х "П" (патріотизм, професіоналізм і порядність), яким має відповідати український дипломат, увібрала в себе його особистий багатолітній досвід і стала свого роду негласним кодексом поведінки української дипломатії. І треба сказати, що під час Помаранчевої революції 2004 року сотні українських дипломатів довели свою відданість цим високим принципам! Не радив би нинішнім українським дипломатам забувати, а тим більше-зраджувати їм.
Упродовж роботи в українській дипломатії Геннадій Йосипович здобув собі славу авторитетного, вимогливого і в той же час чуйного керівника. Притаманні йому почуття гумору і досі згадуються в середовищі українських дипломатів, в багатьох куточках світу і не лише в середовищі дипломатів, а й політиків і державних діячів. Не можу не згадати багато чого з школи Геннадія Йосиповича: формування молодих дипломатів, робота з документами, підготовка досьє, працездатність, ...
Вважаю, що дипломатичну спадщину Геннадія Удовенка належить ще осягнути, вивчити, дослідити і узагальнити. Але вже сьогодні можна сказати, що він був великим українським дипломатом. За його керівництва Міністерством закордонних справ (1994-1998) відбулися справжні зовнішньополітичні прориви: вирішенняння питання ядерної зброї, що розблокувало стосунки і з Заходом і Росією, підписання політичного договору з Росією, закриття суперечливого питання Чорноморського флоту з Росією, підняття взаємин зі Сполученими Штатами до рівня "стратегічного партнерства", започаткування "особливих" стосунків з НАТО і багато інших важливих справ.
Не випадково у "кодексі" українського дипломата Геннадій Йосипович на перше місце поставив таку рису як "патріотизм". Саме цим пояснюється його зближення з засновником партії Народний Рух України В'ячеславом Чорноволом, яке переросло у якість "соратника" і висунення у 1999 році кандидатом у Президенти від НРУ. Коли режимом було організоване вбивство В'ячеслава Чорновола, саме Геннадій Удовенко підхопив прапор Чорноволівського Руху і очолював його у найважчі для партії часи. Саме Геннадій Удовенко реалізував давню мрію В'ячеслава Чорновола щодо об'єднання національно-демократичних сил, коли у 2001 році виступив ініціатором об'єднання цих сил у політичний блок "Наша Україна", до складу якого увійшли 10 партій. Саме цей блок зруйнував монополію комуністів на найбільшу фракцію внаслідок парламентських виборів 2002 року. Авторитет Геннадія Удовенка в Русі був і залишається незаперечним і, як у випадку з його дипломатичною спадщиною, потребує дослідження, узагальнення і аналізу.
Важко жити з думкою про те, що ми більше не почуємо з вуст Геннадія Йосиповича глибоких аналітичних оцінок сучасної української зовнішньої політики і міжнародних відносин, його мудрих порад щодо внутрішньої політики, місця і ролі в ній Народного Руху України. В ці дні десятки тисяч рухівців разом з сотнями тисяч українських патріотів поділяють скорботу Діни Григорівни і родини. Світла пам'ять про Геннадія Удовенка назавжди залишиться у наших серцях і ділах!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
