9 грудня 2025, 08:53

''Мистецтво бути собою у часи невизначенності'' від Дайсецу Тейтаро Сузукі

Уявіть, що ви зупинилися. Світ навколо не поспішає. Немає шуму думок, немає тиску часу – є лише дихання, і мить, яка стає всім. У цю мить більше не потрібно пояснювати життя – воно просто є. Без назв, без правил, без боротьби. Як світанок, який не питає дозволу світити. Як крапля дощу, яка не потребує виправдання, щоб впасти. Саме з цього починається дзен. З повернення до того, що завжди поруч.

Дзен-буддизм – одна з найзагадковіших і водночас найбільш впливових духовних традицій Сходу. У ХХ столітті саме завдяки одному мислителю вона перестала бути екзотичною практикою монахів і ввійшла у глобальний культурний діалог. Йдеться про Дайсецу Тейтаро Сузукі – японського філософа, перекладача та інтелектуального посередника між світами.

Він першим зумів пояснити дзен мовою Заходу, не зраджуючи його суті. Саме тому його книга "Есе про дзен-буддизм" стала класикою – текстом, який не лише інформує, а провокує до змін у сприйнятті реальності.

Народився у 1870 році, Сузукі отримав традиційну дзенську освіту і водночас глибоко занурився в західну філософію та психологію. Він перекладав сутри, писав наукові статті, викладав у США, спілкувався з Карлом Юнгом, цікавився феноменологією та містикою.

Його місія була проста, але грандіозна: показати, що дзен – це універсальний людський досвід, доступний кожному, хто шукає пробудження. Сузукі не пропонував "релігію Сходу" – він пропонував новий спосіб бачити світ.

"Есе про дзен-буддизм" – не навчальний посібник, не доктрина і не катехізис. Це подорож до природи свідомості, у якій читач крок за кроком відходить від понять і слів – до безпосереднього досвіду.

У своїх есе автор намагається пояснити:

Дзен як шлях пробудження. Сузукі пояснює, що дзен не зводиться до ритуалів чи вірувань. Його ядро – саторі, раптовий спалах прозріння, коли людина бачить реальність поза межами уявлень і страхів. У першому колі есеїв читач знайомиться з основою традиції: що таке саторі й чому воно є серцем дзен; звідки дзен походить – історичний міст від Індії до Китаю і Японії; чому дзен – не доктрина, не філософська школа і не релігія у західному розумінні. Це вхідні двері: автор дає орієнтири, але не пропонує готових відповідей.

Коани та медитація. Автор показує, навіщо дзен використовує парадокси та мовчання. Коан – це виклик нашому мисленню, яке постійно розділяє світ на "я" і "інше". Коан руйнує логіку, щоб відкрити чисте бачення. Сузукі показує, як дзен практикується: дзадзен – сидіння в тиші, що руйнує звичний потік думок; коани – парадоксальні задачі, які відключають логічний розум і відкривають інтуїцію; роль наставника – не як вчителя знань, а як дзеркала пробудження.

Ці розділи – про дисципліну, яка веде до свободи, про дивне мистецтво вийти за межі власного мислення.

Автор проводить паралелі між дзен і християнською містикою, філософією інтуїції, психологічними підходами. Сузукі прагне не порівнювати, а порозуміти: показати єдине джерело духовності у різних культурах. Дзен – це мистецтво бачити речі такими, якими вони є. Сузукі вступає в діалог із Заходом: як свідомість переживає саторі; чому его – це найбільша ілюзія; як підсвідоме і інтуїція стають шляхом до істини. Автор зближує дзен з інсайтами Юнга, Бергсона й феноменології: пробудження – це не містика, а трансформація сприйняття.

Звідси випливає найважливіша настанова дзен: "пробудження не в абстракції, а в моменті – тут і зараз".

У часи інформаційного шуму, швидкості і постійного аналізу праці Сузукі звучать як запрошення до тиші. Дзен не просить втекти від світу – навпаки, він вчить бути присутнім, цілісним та живим у кожній дії.

Кожна частина книги: починається з опису, переходить до питання, закінчується розчиненням питання. Сузукі цілеспрямовано не дає читачу опертися на інтелект, підводячи його до того, щоб читач: не просто знав, що таке дзен, а раптом... відчув, що дихає світ. Тому структуру можна сприймати як підготовку до особистого саторі, яке не пояснюється – а трапляється.

"Есе про дзен-буддизм" – це не відповідь на питання "що таке дзен". Це поштовх, який стирає саме питання. Ці есе – як легкий удар по дверях свідомості: "Прокинься. Озирнися. Ти вже тут". Дзен не просить утекти від світу – він відкриває його заново. Найзвичніше стає дивом. Найбуденніше – шляхом до прозріння.

Дайсецу Тейтаро Сузукі створив не просто збірку есеїв, а міст між цивілізаціями. Його книга – інтеграція глибокої духовної традиції в сучасний світ, де кожна людина може замислитися: "А що я справді бачу, коли дивлюся на реальність?"

Це не текст про дзен.

Це текст, що веде до дзен.

Дізнатися більше і безкоштовно отримати книгу Дайсецу Тейторо Судзукі "Есе про дзен-буддизм" можна тут: тут:

Гарного читання!

PS Стаття про нашу бібліотеку та те, як ви можете допомогти створювати книжки українською.

PPS Вміння ставити питання та перебувати в них не менш важливе, аніж самі відповіді.

Отже, починати треба з себе, з свого уявлення про речі та ставлення до них. Ось канал, який присвячений саме таким питанням. Сподіваюсь, що він буде вам корисним.

www.METANOIA.mba

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Філософські розмисли: не ставити життя на ''паузу'' – ''ворушитися'', діяти!

Ми часто буваємо стурбованими, розгубленими й не знаємо, як діяти. Але ще частіше ми просто тікаємо. Хтось ховається за нескінченними серіалами, хтось – за порожньою балаканиною, а хтось – за масштабними декораціями на кшталт беззмістовної еміграції чи переїздів, виправдовуючи це "очікуванням кращих часів"...

Якщо ти не мислиш – ти не живеш: філософія як спосіб буття в епоху ШІ

Ми живемо в моменті радикального зсуву, який, можливо, ще не до кінця усвідомили. Штучний інтелект вже зняв з нас тягар запам'ятовування гігабайтів фактів...

''Віра в себе'': від популярної літератури до праксису філософії

Сьогодні ідея "віри в себе" є майже всюдисущою. Вона звучить у популярній психології, мотиваційній літературі, бізнес-книгах і соцмережах. Але коли люди приходять із реальними екзистенційними запитами – розгубленістю, виснаженням, втратою сенсу або вибору – часто виявляється, що ці формули не працюють або навіть тиснуть...

Франсуа де Ларошфуко: чому максими XVII століття читаються як текст про сьогодні?

Є книги, які хочеться підкреслювати. І є книги, після яких хочеться помовчати. "Роздуми або вислови та моральні максими" Франсуа де Ларошфуко належать до другого типу...

Праксис філософії: як класичні традиції розширюють вибір і повертають автономію

Праксис філософії – це використання багатовікових напрацювань філософії для роботи з реальними, важливими питаннями особистості. Не для того, щоб дати готову відповідь, і не для того, щоб нав'язати правильний спосіб життя, а щоб розширити поле можливого вибору і повернути людині автономію у цьому виборі...

Увага до себе: дзен, стоїцизм і скептицизм як практики внутрішньої свободи

Зараз читаю книжу Шунмьо Масуно: Zen The Art of Simple Living і в ній наводиться проста, майже буденна дзенська історія. Монах звертається до себе: - Гей, майстре! - Так...